о своем петербургском житье-бытье, он не просто фантазирует, а сочиняет небылицы. Лишь в первых словах хвастливой исповеди проскальзывает упоминание о настоящей роли героя в чиновничьем Петербурге: «Вы, может быть, думаете, что я только переписываю, нет.» . Будучи неприметной, жалкой личностью, Хлестаков в воображении своей становится над другими, захватывая в минутное подчинение всех. Дело в том, что Хлестаков очень голоден. Денег у него нет, и не предвидится, обед в долг не дают.
И не раз на протяжении комедии мы убеждаемся в инфантильности Хлестакова, его простодушном эгоизме, который он сам излагает в жизненном кредо: «Ведь на то и живешь, чтобы срывать цветы удовольствия» . с беззаботностью Хлестаков берет деньги у чиновников
Рід Винниченків з’явився у селі Григорівка, коли місцевий поміщик Шишковський виміняв у поміщика з Полтавщини три сім’ї селян на кілька гончих собак. Серед тих селян із Полтавщини були і предки Володимира Винниченка. Володимир часто їздив до діда Василя в Григорівку. Тож Володимирове дитинство минало в селі. Там жили його дід і баба, дядьки, тітка, двоюрідні брати й сестри. Згодом саме про це були спогади письменника: «Отже, я виріс у тих степах, з тими волами, шуліками, задуманими могилами. Вечорами я слухав, як співали журавлі біля криниць у ярах, а удень ширина степів навівала сум безкрайності. В тих теплих степах виробилась кров моя і душа моя».
За дитячими спогадами і враженнями письменник створив оповідання.
Вдома малому Володі дозволяли більше, ніж іншим дітям. Був він загальний улюбленець. Про те, як гарно бути найменшим, якому всі догоджають.
Євдокія Винниченко згадувала: «Володимир грався з дітьми сусідів і тримав їх трохи в терорі, бо був дуже сильний для свого віку й вольовий, упертий! Сусіди часто жалілися на хлопця, й батьки мусили його карати або дорікати, але не дуже суворо. У кожному разі, хлопець робив так, як вважав за потрібне. Проте сусіди, батьки бачили, що дитина незвичайна».
Отже, дитинство Володимира Винниченка минало весело та цікаво!
