Безпосереднім джерелом трагедії була поема Артура Брука «Ромео і Джульєтта», однак ще до Брука ця старовинна італійська легенда переповідалася багато разів. Її обробка зустрічається в «Новеліо» Мазуччо від 1476. Луїджі да Порто в «Історії двох закоханих», опублікованій у 1524, переніс дію з Сієни до Верони і дав героям імена Ромео і Джульєтта. В «Божественній комедії» Данте зустрічаються імена ворожих сімей Монтеккі та Капулетті. У 1553 сюжет використав Бальдері у «Нещасливому коханні». Вивів його також Маттео Банделло у «Новелах» у 1554, Луїджі Гротто в «Адріані» в 1578. П'єр Буато переклав новелу Банделло французькою мовою. Цей переклад був використаний Пойнтером, англійський переклад якого увійшов до збірки «Палац насолоди» (1565—1567). Саме звідти його почерпнув Артур Брук, у якого запозичив матеріал Шекспір.
Ромео і Джульєтта належить до трагедійного періоду творчості барда. Ця трагедія не схожа на пізніші трагедії Шекспіра. В ній багато комедійного, ліричного, фарсового. Трагічна доля героїв не є результатом провини, очищенням, стражданням.
Трагедія Ромео і Джульєтти викликала великий інтерес у представників найрізноманітніших мистецтв. На цю тему створено цілу низку музичних поем, серед авторів яких Гуно, Берліоз, Свендсен, Чайковський, Прокоф'єв. На канві п'єси побудований мюзикл Бернстайна «Вест-Сайдська історія».
Перша екранізація датується 1911 роком. Фільми за мотивами п'єси знімали Кастеланні (1954) та Дзефіреллі (1968).
Українською виставу «Ромео і Джульєтта» вперше поставили 1938 року Дніпропетровський ТЮГ ім. Пушкіна та Харківський ТЮГ ім. Горького в перекладі ?.[джерело?] У 1951 році Миколаївський театр ім. XXX-річчя ВЛКСМ представив свою версію вистави, базованій на українському перекладі ?.[джерело?]
