Объяснение:
МОЖНО ЛУЧШИЙ ОТВЕТ??
У своїй повісті «Тарас Бульба» М. В. Гоголь зумів правдиво, виразно і яскраво описати Запорозьку Січ. Прекрасна картина відкрилася перед очами головних героїв твору Тараса Бульби і його синів Остапа та Андрія, коли вони під’їжджали до славетного осередку українського козацтва. Музика, життєрадісний і веселий сміх запорожців, дужі козацькі голоси, дзвін ковальських молотів — такими звуками зустріла їх Січ. Вразила героїв повісті і дивовижна постать козака, який розкинувся на дорозі, як лев. Його гордо закинутий чуб сягав на піваршина від землі! Не менше враження на Андрія й Остапа справили закони, за якими жили діти вольниці у Запорозькій Січі.
Закони, здавалося б, занадто суворі і навіть жорстокі, але насправді вони були справедливими. Козацький полковник і курінний отаман Тарас Бульба, який усе своє життя присвятив захисту рідної землі, вважав, що «немає уз святіших від товариства». Так само вважав і кожний звичайний козак. Кукубенко, смертельно поранений під Дубно, дякує Богові, що йому вдалося помирати на очах у своїх товаришів. А останні слова Тараса Бульби були призначені його друзям, які плили річкою на човнах: «До берега! До берега, хлопці! Спускайтесь підгірською стежкою, що ліворуч!.. Прощавайте, товариші!». Останнє слово, остання порада, останній подих — усе їм, братам за духом і ділом.
Отаман Тарас Бульба присвятив усе своє життя служінню козацькій справі, козацькому товариству. За це він пожертвував життям двох синів, а згодом і власним. Наприкінці оповіді його теж захопили вороги: «Йому прикрутили руки, ув’язали мотузками і ланцюгами, прив’язали його до величезної колоди, праву руку, для більшої безпеки, прибили цвяхом і поставили цю колоду рубом в розколину стіни, так що він стояв вище за всіх і його було видно всім військам, як переможний трофей удачі». Навіть у свій передсмертний час отаман намагався до своїм товаришам і не думав про себе.
Мене вразила мужність українських козаків — наших предків, зображена в повісті «Тарас Бульба». Ця героїчна оповідь змусила мене замислитися над вічними людськими цінностями, до зрозуміти, що головне у житті справжньої людини — жити заради щастя інших, заради кращого майбутнього своїх співвітчизників і своєї рідної землі.
