Джеймс Олдрідж "Останній Дюйм" Чого навчили хлопчика пережиті події? Завдяки чому він спромігся своє та батькове життя?​

Осінь того року, як завжди, була гнилою, сирою, дощовою. такий самий непогожий настрій був у джонсі, молодої художниці. вона захворіла на пневмонію і цілими днями лежала в ліжку, а перед її очима була глуха стіна. вигляд фарбованого залізного ліжка, цегляної стіни за вікном, що обридла до нестями, ще більше погіршив настрій хворої. вона не спроможна була змінити становище, що склалося: джонсі не могла покинути кімнату хоча б на деякий час. хвороба прикувала її до ліжка, від високої температури у неї паморочилось у голові, темніло в очах, їй здавалося, що вона помирає. доглядала її подруга сью. лікар скав сью: «у неї один шанс. і цей шанс полягає в тому, щоб вона хотіла жити…» сью всіляко намагалася підбадьорити подругу, виконуючи поради лікаря, алі все було марно. джонсі байдуже дивилася на плющ за вікном, який щодня скидав листя і рахувала ті, що залишилися. вона сказала подрузі, що коли впаде останній листок, вона помре. сью впала у відчай. звісно, тут річ була не в останньому листку плюща, а в навіюванні. сью повірила, що так воно і станеться, і вирішила в жодному разі не підкорятися цьому навіюванню, в яке примусила її повірити хвора джонсі. але як врятувати подругу? як не дати впасти цьому клятому останньому листку? сью вирішила звернутися по до старого художника бермана. у кімнаті у бермана «стояв мольберт із підрамником, на якому було натягнуто чисте полотно, що вже двадцять п’ять років чекало перших штрихів шедевра». сью попросила бермана намалювати лист плюща на стіні будинка, що був проти вікна кімнати, де лежала хвора джонсі. спочатку він відмовився, кажучи, що це все примхи, але згодом зрозумів, що все занадто серйозно. наступного дня йшов дощ зі снігом. було холодно і вітряно. проте час узятися за роботу. і берман зробив все вчасно. коли джонсі попросила сью підняти штору, та стомлено послухалась. перед їхніми очима «на цегляній стіні ще виднів листок плюща. один-єдиний. темно-зелений біля стебла, але з жовтизною тління й розкладу по зубчастих краях, він хоробро тримався на галузці за двадцять футів від землі. неймовірна річ! цілу ніч періщив дощ і шаленів рвучкий вітер…» це був шедевр бермана, який «у мистецтві був невдахою… весь час він збирався створити шедевр, але навіть не почав над ним працювати…» зараз перед очима джонсі і сью був справжній шедевр. подібних робіт в його творчому житті ніколи не було. вся сила цього малюнка була в тому, що він врятував життя реальної людини. цей намальований листок дав джонсі надію на одужання. і вона одужала, а берман помер: він наче виконав те, що йому було треба, до чого прагнув усією душею. намалював шедевр і помер. «сьогодні в лікарні від запалення легенів помер містер берман», — сказала сью подрузі. «він хворів тільки два дні. позавчора вранці двірник знайшов старого в його кімнаті безпорадного від страждань. його черевики й одяг геть промокли й були холодні, як лід. ніхто не міг збагнути, куди він ходив такої жахливої ночі…» які ж треба мати високі моральні якості, щоб пожертвувати своїм життям за ради одужання по суті чужої людини! цей листок на цегляній стіні берман намалював тоді, коли вітер зірвав останній листок з плюща. листок бермана став листком надії, сподівань на життя. зрозуміло, що створюючи свій шедевр, старий художник не думав про власну смерть. і для нього цей листок тоді теж був листком надії подробнее - на -

Стихотворение «С добрым утром» было написано Есениным в 1914 году, в самом начале его творческого пути, поэтому не отмечено ни душевным смятением, ни тоской. Поэту двадцатый год, он недавно приехал в столицу из деревни, и пока в его произведениях видна лишь красота природы, понятная ему почти так же, как Творцу, да ещё удаль молодости и некоторая сентиментальность.

«Певец родной деревни», «русской природы» — эти штампы основательно приклеились к Сергею Есенину ещё при его жизни. Никому ни до, ни после него не удавалось так передать не только красоту, но и тоскливое очарование села; заставить читателя почувствовать себя там — в описываемом лесу, на берегу озерца или рядом с избой.

«С добрым утром» — лирическое произведение, на полутонах описывающее рассвет — спокойное и прекрасное природное явление. Стихотворение насыщено (чтобы не сказать — перенасыщено) изобразительно-выразительными средствами, в четырёх строфах уместилось столько красок, что раннее утро отчётливо видится читателю.

С самого начала завораживает аллитерация: «Задремали звёзды золотые, Задрожало зеркало затона, Брезжит свет на заводи речные» — семь слов начинаются с буквы «з», и вместе с сочетанием «зж» в середине слова эти строки явственно рождают ощущение лёгкой дрожи, ряби, пробегающей по воде. Первую строфу можно полностью отнести к вступлению — автор словно бросает лёгкие краски фона на холст. Если бы не название, читателю даже не было бы понятно, что речь идёт о рассвете, ни одно слово не указывает на время дня.

Во второй строфе — развитие сюжета, уже яснее проступает движение в природе. Это обозначают несколько глаголов: «улыбнулись», «растрепали», «шелестят», «горят». Однако почему происходят эти действия, снова нет прямого указания.

И третья строфа — явная кульминация и одновременный финал. «Заросшая крапива» описана выразительными, даже броскими словами: «обрядилась ярким перламутром», далее следует олицетворение «качаясь, шепчет шаловливо», и наконец — прямая речь, три слова, раскрывающие суть описываемого явления: «С добрым утром!» Несмотря на то, что эта же фраза вынесена в название, она всё равно остаётся до некоторой степени неожиданной. Это ощущение рождает сокращённая последняя строка — четыре ударных слога вместо десяти. После плавного ритмичного повествования они будто бы будят читателя, автор поставил последний энергичный мазок на холст: природа ожила, сонное настроение сию минуту развеется!

Стихотворение написано пятистопным ямбом, хотя при прочтении размер кажется сложным благодаря чередованию ударных и безударных стоп. Каждая строка начинается с безударной, затем разбег до середины из двух ударных, и снова пауза. Поэтому ритм стихотворения будто укачивает, убаюкивает, усиливая ощущение предрассветной тишины.

Перекрёстная рифма, наиболее часто встречающаяся у Есенина, как нельзя лучше подходит к описательному стихотворению — спокойное чередование в спокойном повествовании.

Столь щедрое использование фигур речи может быть уместным только в лирических описаниях, и так умело использовать их могли немногие поэты.

Эпитеты «золотые», «серебряные», «шёлковые» характеризуют природную красоту как драгоценную, а олицетворения «звёзды задремали», «берёзки улыбнулись», «крапива шепчет» делают всё вокруг живым, ничуть не менее, чем человек. Благодаря этим штрихам природа предстаёт перед читателем необыкновенно прекрасной, величественной и вместе с тем близкой, понятной. Берёзки описаны словно подружки, деревенские девчонки, и «шаловливая» крапива тоже приветствует простыми и знакомыми словами.

Метафоры исключительно точны и выразительны: «зеркало затона» сразу рисует замершую водную гладь с отражением неба; «сетка небосклона», которую «румянит свет» — россыпь розовых перистых облачков на востоке.

После прочтения стихотворения остаётся чувство, будто автор не только нарисовал перед читателем совершенную картину, но и заставил его побывать там, проникнуться предрассветной тишиной и благодатным покоем. И название «С добрым утром!», повторённое в финале, призывает к добру и наполняет душу предвкушением радости. Это лучшее послевкусие, которое может оставить произведение.