1.Прочитайте биографию Льва Толстого на стр. 61-62 и выпишите 5 главных событий из его жизни, на ваш взгляд

ШЕРЛОК ХОЛМС (англ. Sherlock Holmes) - герой повісті А.Конан Дойл «Етюд у багряних тонах» (1887), «Знак чотирьох» (1890), «Собака Баскервілів» (1902) і збірок оповідань «Пригоди Шерлока Холмса» (1891 ), «Спогади про Шерлока Холмса» (1892-1893) та інших. Образ незвичайно людини, здатного розгадати якусь головоломну ситуацію, пояснити щось, що здавалося незрозумілим, з'явився в літературі до Конан Дойла. Едгар По створив Дюпена і Леграна, попередників Ш.Х. У.Коллинз написав детективний роман «Місячний камінь», де професійний сищик і проникливий сільський лікар розгадують неймовірно заплутану історію викрадення індійського алмаза. А. К.Доіл продовжив розробку жанру і зробив це настільки успішно, що багато читачів повірили в реальність Ш.Х., почали писати листи на Бейкер-стріт, де, як відомо, жив цей геніальний сищик, ділячи квартиру зі своїм другом і літописцем доктором Ватсоном. Подібну пару першим описав Е. По - поруч з непересічною особистістю перебувала людина вельми звичайних достоїнств, недурний, але і не здатний осягнути хід міркувань свого друга і тому потребує поясненнях, які також необхідні і читачам. Доктор Ватсон - зацікавлений гач, а часто і учасник пригод Ш.Х., із захопленням стежить за його роботою і описує її в своїх розповідях. Завдяки його записам нам стали відомі методи, звички і особливості Ш.Х. Воістину це був зовсім унікальна людина, його розум не знав рівних, і він вибрав незвичну сферу застосування своїх талантів - криміналістику, віддавши власний інтелект розслідуванням незрозумілих убивств, страшних загадок або таємничих зникнень. Як суперник Ш.Х. (Правда, досить смішного і на подив нетямущого) виступає професійний сищик Скотланд-Ярду Лейстрейд, часто приписують собі успіхи знаменитого детектива-любителя. За традицією, започаткованою в англійському дендизмом, любитель, який робить що-небудь з одного тільки інтересу і власного задоволення, вище професіонала, який працює заради шматка хліба. Саме тому Конан доїв за до доктора Ватсона всіляко підкреслює, що його герой - джентльмен, люблячий на дозвіллі розгадати одну-дві кримінальні загадки і вибирає найбільш цікаві для себе. Ш.Х. може відмовитися від справи герцога, який обіцяє нечуваний гонорар, і зайнятися історією простий гувернантки, яка не має ні гроша. Король Богемії пропонував йому дорогоцінний перстень, але Ш.Х. попросив натомість лише фотографію жінки, яка змогла розкусити його задум і викликала тим самим його захоплення. Особливу чарівність цього образу пов'язане з тим, що в ньому дивовижно поєднуються неймовірна сть, гострий розум з простими людськими симпатіями і слабкостями. Ш.Х.- прекрасний скрипаль, він любить музику, тютюн і часом здатний цілими днями лежати на дивані, розпалюючи люльку і дозволяючи собі роздумів. Але періоди апатії змінюються приливами шаленою енергії, і ось він знову готовий мчати на інший кінець Лондона, щоб влаштовувати засідку або вивчати місце події. Блискуча розгадка і піймання злочинця - звичайний фінал таких історій. Проникливість Ш.Х. здається надприродною, але його пояснення завжди прості, і недогадливий доктор Ватсон з досадою констатує, що і він міг би сам здогадатися, якби звернув увагу на ту чи іншу деталь. «Ви дивіться, але ви не гаєте, а це велика різниця», - пояснює Ш.Х. секрет свого мистецтва. Нащадками Ш.Х. в детективному жанрі стали Еркюль Пуаро, комісар Мегре і багато інших персонажів

Маша Миронова – молодая девушка, дочь коменданта Белогорской крепости. Именно ее имел в виду автор, давая название своей повести. Это обыкновенная русская девушка, "круглолицая, румяная, с светло-русыми волосами". По своей натуре она была трусливой: боялась даже ружейного выстрела. Жила Маша довольно замкнуто, одиноко; женихов в их деревне не было. Мать её, Василиса Егоровна, говорила о ней: "Маша; девка на выданье, а какое у ней приданое? – частый гребень, да веник, да алтын денег, с чем в баню сходить. Хорошо, коли найдётся добрый человек; а то сиди себе в девках вековечной невестою".  Этот образ олицетворяет собой высокую нравственность и душевную чистоту. Интересна такая деталь: в повести приводится очень мало разговоров, вообще слов Маши. Это неслучайно, так как сила этой героини не в словах, а в том, что слова ее и поступки всегда безошибочны. Все это свидетельствует о необычайной цельности Маши Мироновой. С простотой Маша соединяет высокое нравственное чувство. Она сразу верно оценила человеческие качества Швабрина и Гринева. И в дни испытаний, которых немало выпало на ее долю (захват крепости Пугачевым, смерть обоих родителей, плен у Швабрина) , Маша сохраняет непоколебимую стойкость и присутствие духа, верность своим принципам. Наконец, в финале повести любимого Гринева, Маша как равная с равной беседует с неузнанной ею императрицей и даже противоречит ей. В итоге героиня одерживает победу, вызволяя Гринева из тюрьмы. Таким образом, капитанская дочка Маша Миронова является носительницей лучших черт русского национального характера.