Васютка был сыном бригадира рыбаков. На летних каникулах он пошел в тайгу за кедровыми орехами и,увлекшись охотой,заблудился. Несколько дней проблуждал мальчик в лесу ему то,что он умел ориентироваться в лесу,умел разжечь костер,устроить ночлег,добыть пропитание. Важно и то,что Васютка был смелым,находчивым,не унывал и не сдавался,даже когда ему было тяжело и одиноко.Самыми трудными были последние дни странствий,когда начались затяжные,холодные дожди,кончилась соль,спички. Васютка вспоминал мать,отца,дедушку,школьных друзей и учителей. Васютка чутко и внимательно прислушивался к лесным звукам. Иногда ночью они пугали его. С лесными жителями разговаривал так,как будто они понимают его. Васютка разговаривал вслух,т.к. ему было одиноко,он хотел слышать человеческую речь Кроме того он старался сам себя подбодрить. Наконец мальчик вышел к лесному озеру,богатому рыбой. Об этом озере никто не знал,его открыл Васютка. Речка,вытекавшая из озера привела мальчика к Енисею,где его, обессилевшего и больного подобрал катер. Так закончились странствия Васютки,а озеро,где его отец с бригадой рыбаков стали ловить рыбу, было по праву названо Васюткиным.
Ассоль — головна героїня повісті «Пурпурові вітрила». Ассоль — це дівчина, чия мрія стала дійсністю. Ассоль рано втратила матір, і її виховав батько — суворий і замкнутий Лонгрен. Односельці їх цуралися, так як за версією власника таверни Лонгрен був жорстоким і безсердечним. Він не врятував його, коли того відносило в море. А те, що через нього померла Мері, мати Ассоль, власник таверни промовчав. З тих пір Ассоль та її батька в селі недолюблювали, їх уникали. Крім того, Ассоль вважали несповна розуму після її розповіді про зустріч з чарівником, який обіцяв, що за нею колись приїде відважний принц на кораблі з червоними вітрилами. За це її називали не інакше, як «корабельна Ассоль». За вдачею це була дівчина з багатою уявою і добрим серцем. Вона могла говорити з деревами та чагарниками, як живими, піклуватися про братів менших, і щиро мріяти. Коли вона підросла, то стала справжньою красунею. Все що Ассоль надягала, здавалося новим і чарівним. Її обличчя було по-дитячому наївним і променистим. Вона ні на мить не забувала про свою мрію і часто її уявляла. Навіть Лонгрен думав, що пройде час, і вона забуде слова казкаря Егля. Уміння самозабутньо мріяти і ігнорувати злі глузування оточуючих пішли дівчині на користь. У її житті, насправді, з’явився хтось особливий, надів на її палець кільце, поки вона спала. Після цього, вона ще більше впевнилася в тому, що «він» скоро з’явиться в її житті. Незабаром в селі Каперни з’явився той самий корабель з червоними вітрилами, а з ним і Артур Грей — капітан корабля, відважний моряк, благородна людина, який почув історію про Ассоль і втілив її в реальність.
