З прологу дізнаємося про ліквідацію Задунайської Січі, про втечу на вільні бессарабські степи українців та про жорстоке переслідування втікачів. "На вільних землях зорганізовані були на втікачів лови, справжні облави, як на вовка або ведмедя. По всій Бессарабії ганяли дозорці, вистежуючи скрізь по ровах, стогах сіна, комишах болотяних річок збіджених, змордованих людей", — пише Коцюбинський. А на кордонах скрізь були виставлені пікети, за кожного спійманого прибережні козаки діставали плату. А спійманого чекала лиха доля: рекрутство, заслання в Сибір, катування або повернення до пана. Та все ж українське селянство волелюбне, воно "...ще не заплісніло в неволі, не втратило ще живої душі", мріяло про волю. І ця мрія кликала до дій, до втечі в ті місця, де, як написав М. Коцюбинський у пролозі, "...хоч дорогою ціною можна здобути бажану волю, а ні — то полягти кістками на вічний спочинок".
