Тон поэта с самого начала поражает своей возвышенностью, даже какой-то торжественностью. Взору нашему открывается ночной пейзаж, простой — и одновременно величественный.
Эта возвышенная интонация поэта намекает на глубинный смысл данного пейзажа. Дорога здесь — это еще и жизненный путь героя, тот путь, который предопределен свыше и на котором каждый из нас одинок. Каждому предназначена своя судьба, и лишь сам человек может исполнить то, что ему суждено. И уже в первом четверостишии возникает пока еще едва заметный настораживающий, тревожный мотив неизвестности, неопределенности: герой видит свой «путь» «сквозь туман», жизненная дорога его трудна («кремнистый путь»).
Затем этот мотив в стихотворении нарастает, начинает звучать четче и определеннее: в природе царят тишина и умиротворение, в душе же лирического героя — хаос, смутная, неясная тоска.
На всякого, хто хоч раз прочитав повість М.В.Гоголя «Страшна помста», вона справляє незабутнє враження. Безсумнівно, це одне з найбільш яскравих і барвистих полотен великого майстра. У «Страшної помсти» проявився гарячий інтерес письменника до минулого Русі, до історії визвольної боротьби малоросійського народу проти польської шляхти, і це зближує її з патріотичним епосом Гоголя - «Тарасом Бульбою». В.Г. Бєлінський, маючи на увазі героїчне звучання повісті, порівнював «Страшну помсту» з «Тарасом Бульбою». «Обидві ці величезні картини, писав він, показують, до чого може підноситися талант м. Гоголя.».
Інтерес до фольклору, до народної творчості виник у Гоголя дуже рано. Дитяча любов до народних казок, легенд, переказів і пісень з роками переросла в свідому схильність до зображення подій російської історії. «Страшна помста» витримана в тонах народної легенди та малоросійських історичних дум. Повість насичена фольклорними образами, порівняннями та епітетами, написана напевной ритмічною прозою, що нагадує ритм народних сказань. Особливо приголомшує фінал повісті, коли чудовий, закутий у лати велетень - богатир, скидає з захмарного Криван в бездонну прірву великого грішника-чаклуна!
Звідки, з яких глибин часу прийшов до Гоголя і до нас цей дивовижний вершник-велет, дрімаючий століттями в Карпатах, безпристрасно чекає свого часу, коли він нарешті зробить велике відплата над цілим родом лиходіїв, зрадників і злочинців Руської землі? Олександр Миколайович Афанасьєв цілком обгрунтовано вважав, що перекази про велетнів властиві всім індоєвропейським народам і сягають корінням в найдавніший пласт індоєвропейської міфологіі3. Чи відноситься це і до карпатського велетню?
Питання, може бути, і залишився б без відповіді, якби не аналогії в переказах русинів півночі Молдавії. Там ми теж знаходимо образи велетів, що чекають на вершинах Карпат години виконання своєї великої місії. Особливо близький до гоголівського вершнику міфічний предок русинів - Сватагорь, велетень-богатир, прихований хмарами найвищої вершини Карпат. Це той самий Святогор, герой давньоруського билинного епосу, випадково виявленого в 1860 році П.Н, Рибниковим в переказах насельників далекої північної околиці Росії, що живуть під Архангельськом, на Північній Двіні і на берегах Льодовитого океану. Однак між русинським і північноруських образами Святогора є й істотні відмінності. Русинський цикл переказів про Святогора не знає Іллі Муромця, не знає про загибель богатиря в зачарованому труні і дуже чітко прив'язаний до святих гір - Карпат. Ймовірно, північноруських билини являють собою більш пізні накладення на загальноросійське переказ, що виникло в історичних і географічних реаліях Київської Русі X-XI ст.
