Федько - головний герой оповідання Володимира Винниченка. Він був хлопцем-розбишакою, яких часто можна зустріти у наших дворах. Його батьки були бідними. Часто підкреслювали, що і Федько "мужичиня". Просили, щоб не водився з Толиком - сином господаря, у котрих вони винаймали квартиру.
Федько виділявся серед ровесників неабиякою силою, був задиракою та полюбляв битися, адже завжди виходив переможцем. І одівався відповідно: «картуз набакир,... чуб йому стирчком виліз з-під картуза, очі хутко бігають» та ходив «руки в кишені,..., не поспішає, ... навіть груди підставляє, так наче йому тільки того й хочеться, щоб його вдарили каменем».
На початку твору не хочеться схвалювати Федька, адже він часто ображає своїх друзів. Але згодом читач розуміє, що перше враження неточне. Федько добрий, адже віддає змія і свої нитки. Він вигадливий, повний енергії і сили, сміливий та спритний. Сусідських хлопцям цікаво з ним. З кожної наступної сторінки починаєш захоплюватися Федьком, його правдивістю та відданістю друзям. Хоч хлопець часто спокушає до бешкетних витівок господарського сина Толика, але терпляче зносить покарання, «за ремінь не сердиться, ... розуміє, що так і треба». Перейти річку по кризі намірився Федько. Всі друзі із захопленням і переживанням гали за витівкою. Вони вірили в нього, бо були переконані у його спритності, передбачливості та сміливості. Те, що тільки один Федько кинувся на порятунок Толі, свідчить про товариськість, співчуття, героїзм героя.
эврисфей дал очередное гераклу – убить лернейскую гидру. это «чудовище с телом змеи и девятью головами дракона» также было порождением ехидны и тифона. оно скрывалось от людских глаз в большом болоте неподалеку от города лерны, и выходило на поверхность только для того, чтобы удовлетворить свой непомерный аппетит.
наибольшая опасность гидры заключалась в том, что «одна из голов ее была бессмертна». на в борьбе с непобедимым чудовищем геракл призвал иолая. разыскав логово гидры, геракл выманил ее на поверхность раскаленными стрелами. он бесстрашно принялся отсекать одну за другой головы, но «на месте каждой сбитой головы» у гидры стали вырастать по две новые.
в этот момент из болота выполз огромных размеров рак, и схватил своей клешней ногу героя. понимая, что одному ему не справиться с двумя чудовищами, геракл позвал на иолая. юноша убил рака и принялся прижигать огнем отсеченные шеи гидры, чтобы не вырастали новые головы.
последним нечеловеческим усилием геракл одолел лернейскую гидру. он глубоко закопал бессмертную голову, а ядовитой желчью гидры смазал свои стрелы. с триумфом вернулся геракл в микены, но там его уже ждало новое эврисфея.
