Свою поэму "Кому на Руси жить хорошо" Некрасов писал на излете жизни. Вместе с тем приближалась новая эра в истории нашей страны. А пока вторая половина XIX века "осчастливила" мужика отменой крепостного права. Теперь он волен радоваться или плакать. Так чего же больше на Руси: слез или радости? Семеро крестьян, в лучших традициях народных сказов, заручившись чудесных сил, отправляются в путь по великим просторам Родины-матушки, поискать "кому живется весело, вольготно на Руси". И стар, и млад, и богат, и беден, и пьян, и в трудах будет делиться с ними историей своей жизни. Долга дорога, велика страна, многолюдна - всякого спросить, послушать надобно. К сожалению, Некрасову не удалось пересечь всю Россию матушку ногами семерых ходоков - смерть унесла поэму недосказанной. Но конца у этой истории нет, как нет у огромной страны.
ответ:Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Цим самим вони розвивали не лише національну культуру, але й зробили вагомий внесок у скарбницю світової.
Характерною особливістю української культури є її відкритість і стабільність, здатність сприймати й українізовувати різні культурологічні впливи. Завдяки цьому українська культура протягом своєї історії двічі змогла відродитись і зберегти духовний генофонд нації в умовах колоніального гніту.
Українська культура століттями розвивалась в лоні литовської, польської, російської. Тому вона оцінювалась окремими дослідниками як похідна та "провінційна". На розвиток української культури негативно впливала відсутність власної державності, єдиної національної політики в галузі культури. В умовах колоніальної залежності сковувався творчий дух і самобутність нації, гальмувались або ставали неможливими культурні процеси.
Незабываем про короны )
