Образ героя новели Матео Фальконе став початком тривалих роздумів письменника над природою людської особистості, яка поєднала в собі, здавалося б, несумісне. Небагатьма, але правдивими рисами змальований портрет і характер Матео - прямого, мужнього чоловіка, який не звик вагатися при виконанні того, що він вважав за свій обов'язок. Він утілив у собі певний корсиканський ідеал честі, де зрада - це найбільша смертельна образа: "Лише людина, приречена на смерть, могла зважитися назвати Матео зрадником. Він негайно помстився б за таку образу ударом кинджала, і удар той не довелося б повторювати". Саме те, що його син, "продовжувач роду," на якого Матео покладав усі свої надії, став першим у їхній родині зрадником, і привело до жахливого вчинку.
Образ Матео не завершив художніх шукань Меріме. Ці пошуки тривали і віднайшли свій вияв ще в одній неперевершеній новелі П. Меріме - "Федеріго". Сюжет дуже простий і цікавий. Жив колись молодий дворянин Федеріго, красивий, стрункий, він полюбляв гру, вино і жінок, особливо гру. Герой ніколи не сповідався. Одного разу Федеріго виграв у 12 юнаків із багатих родин, але швидко спустив свій виграш, і у нього залишився лише один замок за кавказькими схилами. Там він самотньо прожив 3 роки: вдень займався мисливством, а ввечері грав у азартні ігри.
Меріме покав своїх героїв у таких життєвих зіткненнях, коли вони мали вирішити для себе питання величезної ваги - чи зберегти життя, знехтувавши совістю, честю, особистими моральними принципами, чи залишитися вірним цим принципам, але загинути. Героїчне начало в сильних характерах, які приваблювали письменника, полягало саме в тому, що перемога залишалася за моральними принципами.
Образ героя новели Матео Фальконе став початком тривалих роздумів письменника над природою людської особистості, яка поєднала в собі, здавалося б, несумісне. Небагатьма, але правдивими рисами змальований портрет і характер Матео - прямого, мужнього чоловіка, який не звик вагатися при виконанні того, що він вважав за свій обов'язок. Він утілив у собі певний корсиканський ідеал честі, де зрада - це найбільша смертельна образа: "Лише людина, приречена на смерть, могла зважитися назвати Матео зрадником. Він негайно помстився б за таку образу ударом кинджала, і удар той не довелося б повторювати". Саме те, що його син, "продовжувач роду," на якого Матео покладав усі свої надії, став першим у їхній родині зрадником, і привело до жахливого вчинку.
новелі П. Меріме - "Федеріго". Сюжет дуже простий і цікавий. Жив колись молодий дворянин Федеріго, красивий, стрункий, він полюбляв гру, вино і жінок, особливо гру. Герой ніколи не сповідався. Одного разу Федеріго виграв у 12 юнаків із багатих родин, але швидко спустив свій виграш, і у нього залишився лише один замок за кавказькими схилами. Там він самотньо прожив 3 роки: вдень займався мисливством, а ввечері грав у азартні ігри.
Одного разу до нього на ніч попросився Ісус Христос з 12 апостолами. Федеріго прийняв їх, але вибачився, що не приховав їх належним чином. Він наказав орендатору зарізати останню козу і засмажити її.
Це фантастична новела, яка побудована на казковій фольклорній основі, і відбила прагнення Меріме шукати сенс буття поза буржуазною буденністю. Мальовнича, з характерною прискореністю дії, новела сприймалася як народно-казкова оповідь, як жива розмовна форма.
Потяг письменника до героїчного начала, сильних характерів відчутний у новелі "Таманго", де автор розкритикував таке ганебне явище як работоргівля, виступив проти рабства взагалі. Проте основна тема твору - не викриття работоргівлі, а розкриття характеру Таманго.
У цьому образі відбилися подальші роздуми Меріме над людською природою, а особливо - конфлікт високого, героїчного і ницого начал. Добрі і злі якості героя тут не приховано, а виразно оголено. Він владолюбний, жорстокий, лютий і деспотичний. Таманго торгував своїми одноплемінцями. Але йому властиві й суттєві людські риси, які виявилися в нездоланному прагненні героя до волі, його гордості й витримці, що він проявив під час випробувань.
Неосвічений розум дикуна виявився здатним на швидкі й правильні рішення, на тонкий розрахунок, коли Таманго підняв бунт на кораблі. Злий дикунський звичай не заглушив у ньому справжнього почуття кохання, коли він, забувши про обережність, наздоганяє корабель, котрий відвозив його дружину, або коли, майже вмираючи в човні з голоду, ділився з жінкою останнім сухарем. Отже, у дикості Таманго - якась лиховісна енергія, відвага, волелюбність, спритність і навіть самозречення.
.❤❤❤
