Почему жители с радостью послушались мудрого старца?
2)В чем заключался план города мудрым старцем?
3)Какой смысл заложен во фразе горожан: «Ибо мы имеем пищу от земли»?
4) Что прославляет летописец?​

Відповідь:

На мій погляд такий життєвий урок і дуже важливий дав Славці його батько, коли розповів йому про "максимальне навантаження", про міру відповідальності кожного з нас за свої вчинки.

Пояснення:

цитата:

— Бачиш, сину… Ти чув про максимальне навантаження? У цього, — тато кивнув на стілець, де сидів перед тим Комарин, — у цього максимум дуже незначний. Максимальне навантаження — справа немаловажна. Це вимір характеру і людських сил… Пхинькає він, як немовля, ходить п’яний і всіх запевняє — не винен. Боїться, слимак поганий! Відповідальності боїться, а не того, що людина… Так, синку, максимальне навантаження — така штука…

А тепер хлопець став свідком важкої, серйозної розмови дорослих людей і відчув себе приналежним до світу, де ніхто не має права легковажно, безвідповідально і безрозсудливо ставитися до життя. Міркував над отим максимальним навантаженням, про яке говорив тато після відвідин Комарина, по— іншому оцінював, співставляв і зважував слова та вчинки. Несподівано дрібниця могла набрати значного змісту, а те, що досі здавалося важливим, ставало тільки додатком до чогось найголовнішого, чого Славко, може, досі ще й не осягнув..

Характер Алеши Пешкова складывался не только в сопротивлениях окружающей среде; сопротивление это было связано и с переоценкой ценностей, почерпнутых из книг и рассказов людей, имевших на него влияние. При этом он хотел и стремился самостоятельно осмыслить сложные явления и факты жизни. Действительность, которую “осваивал” юноша Пешков, раскрывалась перед ним в противоречиях, и нередко враждебных. Но она же и хранила в себе истину, а до этой истины он добирался, составляя мнения о разных “учителях жизни”. И изображение героя в этих трудных идейных исканиях Горький как раз и связывает с судьбой народной, в то же время отодвигает на второй план собственное “я”. Идейный нерв автобиографических повестей — стремление писателя шаг за шагом показать крепнущее сознание ребенка,
а позднее Алеши Пешкова, его человеческое самоутверждение в противоборстве с окружающей средой.