Твір роздум "В чому актуальність твору Р. Д. Бредбері "451 градус за фаренгейтом"
В книзі про суспільство, яке не читає книг, яке живе лише роботою та у всьому шукає задоволення. Пожежники тим і займаються, що виїжджають на виклик аби спалити помешкання з книгами, інколи разом із його власниками. Все у такому тоталітарному суспільстві організовано так, аби ти в усьому постійно шукав веселощів і нічим не переймався. Якщо комусь і потрібно для чогось знати про що там була якась книга, то може взяти збірник коротких змістів і там знайти "вижимку" про що твір. Не знаю, можливо раніше таке було, але мені дедалі частіше трапляютсья люди, які читали книгу з-за того, що просто так треба для чогось. Наприклад, книгу масово обговорюють і аби не відставати. Коли запитуєш враження і оцінку, то у відповідь чуєш щось на зразок: "Ааа, там про чувака, який жив в Парижі, а потім війна розпочалася і він ледь втік звідтам?".
Бредбері написав і опублікував твір у далекому 1953 році. Спочатку у світ вийшов скорочений варіант під назвою "The Fireman" (1951). Дуже дивно, але тенденції до розважальної функції ТБ, тенденції до масовості і спопсованості там вже є. Більше того, мова навіть про інтерактивне ТБ. Як він міг так далеко заглянути в ті часи?
Сюжет сподобався. Оригінально. Дивно, що у нас цей роман не є широко популярним. Хоча більшу частину прослуховування твору (книжки я ще читаю, не спалюю, як у книзі:-) )) переслідували не дуже веселі думки. І все ж фінал швидше дає таки надію. Хоча і не є типовим американським хеппі-ендом.
Объяснение:
вот тебе отзыв
Юрий Бондарев однажды заметил, что рассказ «Первая любовь» Владимира Богомолова как-то перекликается с «Последними залпами»: и в том, и в другом произведении изображена «первая любовь фронтового поколения, она была оборвана, едва возникнув, но она неповторима, в ней есть горьковатый привкус пороховой гари военных лет». У героев «Первой любви» нет даже имен, только Он и Она и возраст – 19 и 18 лет. Никто не знает на свете, что их уже не двое, а трое. События рассказа укладываются в несколько часов перед боем и после. На рассвете «сыграли катюши, били пулеметы, взлетали ракеты, высотка была взята. Все поздравляли его, ротного, а он стоял, как столб, как пень. Солнце…если бы я мог загнать его назад, за горизонт! Если бы я мог вернуть рассвет!.. Ведь всего 2 часа назад нас было трое…»
подойдёт?
