«степь чем далее, тем становилась прекраснее… ничего в природе не могло быть лучше. вся поверхность земли представлялась зелёно-золотым океаном, по которому брызнули миллионы разных цветов. сквозь тонкие, высокие стебли травы сквозили голубые, синие и лиловые волошки; белая кашка зонтикообразными шапками пестрела на поверхности; занесённый бог знает откуда колос пшеницы наливался в гуще… чёрт вас возьми, степи, как вы хороши! …»
«по небу, изголуба-тёмному, как будто исполинскою кистью наляпаны были широкие полосы из розового золота; изредка белели клоками лёгкие и прозрачные облака, и самый свежий, обольстительный, как морские волны, ветерок едва колыхался по верхушкам травы и чуть дотрагивался до щёк. вся музыка, звучавшая днём, утихала и сменялась другою. пёстрые суслики выползали из нор своих, становились на задние лапки и оглашали степь свистом. трещание кузнечиков становилось слышнее. иногда слышался из какого-нибудь уединённого озера крик лебедя и, как серебро, отдавался в воздухе».
подробнее:
1) Дідусь Дем’ян був майстром на всі руки. Вій був і бондарем, і ковалем, і будівельником, міг вирізати з дерева фігурки не тільки людей, а й апостолів. Дід завжди жалів дружину, з якою прожив довге життя. Подружжя жило так, що їхнім стосункам дивувалося все село.
2) Дідусь Михайлика був незвичайно вмілою людиною і мав «золоті руки». Він настільки багато усього вмів, настільки багато допомагав людям, що його «знав увесь повіт». Найдорожчими для дідуся була «земля, вірна жінка і пісня». Він настільки поважав свою дружину, що коли пізно повертався з заробітків, не смів її будити і проводив ніч під її вікном.
