ответ: ДА Я ЕЁ 50 РАЗ ПЕРЕСМАТРИВАЛ И ПЕРЕЧИТЫВАЛ
Повесть "Собачье сердце" М.А. Булгакова - поразительно многоплановое произведение. В ней есть и философские размышления, и едкая сатира, и юмор. Автор высказывает немало глубоких мыслей.
Вкратце сюжет повести таков: профессор Филипп Филиппович Преображенский, известный своими новаторскими работами по омоложению людей, получил неожиданные результаты, экспериментируя с пересадкой желез человека собаке. Пересадив собаке Шарику гипофиз и семенники маргинала Клима Чугункина, погибшего в пьяной драке, профессор выяснил, что собака с пересаженным человеческим гипофизом превратилась в человека - и, к сожалению, в дрянного человека, копию донора. После недолгого противостояния с собственным творением профессор делает вторую операцию, так сказать, восстанавливая статус-кво.
Профессор приходит к выводу о ненужности подобных операций: "Вот, доктор, что получается, когда исследователь, вместо того, чтобы идти ощупью и параллельно с природой, форсирует во и приподымает завесу! На, получай Шарикова и ешь его с кашей..." То есть устами своего героя Булгаков в повести говорит об ответственности ученого за последствия своих экспериментов.
Кроме того, многие литературоведы считают, что именно в "Собачьем сердце" Булгаков в иносказательной форме высказал свое мнение о том, к чему приводят быстрые и радикальные перемены в обществе - например, революции.
На примере Шарикова писатель наглядно показывает, что может натворить примитивный человек, получивший власть и возможности подняться "из грязи в князи".
— «Дід Андрій вважав своїм обов’язком привчити Павлуся до лицарського ремесла. Вчив його їздити на коні, кидати списом та арканом, стріляти з рушниці та з лука й орудувати шаблею. Часом оповідав йому про Запорожжя, про козаків, їхні звичаї та про всі походи й пригоди із свого життя».
— «Павлусь мріяв про те, коли й він підросте, стане славним козаком».
— «Здається, не було нічого такого, чого б Павлусь для Гані не зробив».
— «Павлусь підніс вгору свого супротивника та, як лише цей відстав від землі, розмахнув ним і кинув на землю».
— «Павлусь дивився на те все наляканими очима. Йому здавалось, що це якийсь страшний сон, з якого не можна прокинутися».
— «Його огорнув страх. У його уяві татарва була такою, що її ніхто не переможе. Дідусь розказував йому, як козаки били татар, та ось він бачив, як татарви нічого не стримало, і дідусь, і багато інших дужих козаків полягли».
— Непорадний: «Козакові соромно плакати, ось що. Виростеш — козаком станеш, тоді й засоромишся».
— «У Павлуся забилося серце, коли почув сотників наказ. Він сьогодні побачить те, що від дідуся стільки наслухався. Побачить, як козацтво стрінеться з татарами, тими страшними чортами, що цієї ночі так лютували в вці».
— «Злодії, пси, чорти! Ви дідуся вбили, ви маму вбили, ви сестру забрали! Ось тобі, ось тобі! — Тепер Павлусь отямився. Він перший раз убив людину. Йому стало страшно, в очах потемніло, і він зомлів. Його взяв на руки Степан і став відтирати».
— І він уявляв собі свою любу сестричку, як її татарин веде на мотузці на базар. Як її поганці оглядають та торкають, а відтак везуть у далеку турецьку землю, геть за море, і звідти ніколи їй не вернутись».
— «Хіба ж, тату, так її нещасну, залишимо без
