1.Челкаш - это имя криминального элемента из рассказа Горького, в котором пропагандируется тема свободы и босячества
2.Челкаш – бродяга и вор, а Гаврила – крестьянин) , роды деятельности (Челкаш странствует и ворует, занимается пропагандой, Гаврила предан хозяйству, земле).
3.ПУСКАЙ, ОНИ ОБА АЛЧНЫ, К ДЕНЬГАМ ОНИ ОТНОСЯТСЯ ПО-РАЗНОМУ. ЧЕЛКАШ В ОТЛИЧИЕ ОТ ГАВРИЛЫ НЕ ПОЙТИ НА УБИЙСТВО ЧЕЛОВЕКА. ЧЕЛКАШ ВЕРУЕТ В БОГА, ПЫТАЕТСЯ ЖИТЬ ПО ХРИСТИАНСКИМ ПРАВИЛАМ, НЕСМОТРЯ НА ТО, ЧТО ЯВЛЯЛСЯ ВОРОМ.
4.да можно
5.Грубый, неумный, нетактичный человек
6.Вот:ГАВРИЛА – МОЛОДОЙ ПАРЕНЬ В СИНЕЙ РУБАХЕ. В ШТАНАХ, В ЛАПТЯХ И В ОБОРВАННОМ РЫЖЕМ КАРТУЗЕ. ПАРЕНЬ ШИРОКОПЛЕЧИЙ, КОРЕНАСТ, С ЗАГОРЕЛЫМ И ОБВЕТРЕННЫМ ЛИЦОМ.
СНАЧАЛА НАИБОЛЕЕ СИМПАТИЧНЫМ ДЛЯ НАС, ПОКАЖЕТСЯ ГАВРИЛА,… НЕВОЛЬНО ВСПОМИНАЕТСЯ РУССКАЯ ПОСЛОВИЦА: «ВСТРЕЧАЮТ ПО ОДЕЖКЕ, ПРОВОЖАЮТ ПО УМУ». И ДЕЙСТВИТЕЛЬНО ПЕРВОЕ ВПЕЧАТЛЕНИЕ ОБМАНЧИВО. ЭТИ СЛОВА МЫ СОВЕРШЕННО ТОЧНО МОЖЕМ НАЗВАТЬ ПРАВИЛЬНЫМИ, ЗНАЯ, ЧТО СЛУЧИЛОСЬ В РАЗВЯЗКЕ РАССКАЗА. В ДАЛЬНЕЙШЕМ МЫ ВИДИМ, КТО ЕСТЬ КТО, НА САМОМ ДЕЛЕ. ЧЁТКО ЗАМЕЧАЕМ, В ЧЁМ СОСТОЯТ РАЗЛИЧИЯ МЕЖДУ ГАВРИЛОЙ И ЧЕЛКАШОМ.
7.Грубый, неумный, нетактичный человек
8.я не знаю не нашёл
9.Находясь в равном положении, Челкаш нравственно
выше Гаврилы.
Он швыряет деньги Гавриле в лицо и "плюёт в его чистые глаза".
Гаврила униженно просит прощения, но деньги всё
равно отбирает, жадность его давит.
о прощении уже не воспринимается как
нравственный поступок.
Благородно опять ведёт себя Челкаш: он прощает
несостоявшегося убийцу.
Герои расходятся в противоположные стороны от места,
где произошла их стычка.
Большее сочувствие вызывает вольный бродяга и вор Челкаш,
чем богобоязненный Гаврила, который, возможно,
и поправит свои хозяйственные дела, но нравственной
высоты Челкаша никогда уже не достигнет.
сделал всё что мог
Объяснение:
Багато чудових озер в краю Поліському . Широко і привільно розкинулися води Світязя , чудо-намисто України. Срібло ж Світязьких вод має свою неповторну красу, свою таємницю. У чому ж вона, ця таємниця? .. Мовчить Світязь. Тихо думає думу свою. Птах не в такі хвилини крилом над кришталевою чашею озера. Місячний блиск не розсиплеться по воді перлинами своїми, сполоханий легкими брижами.
У такі хвилини тиші, вони зазвичай бувають у заході сонця літа , озеро може повідати багато чого кожному, хто володіє чарівним даром бачити, відкривати таємниці. На потемнілій завісі неба меркнуть і розпливаються вершини дерев. Одна за одною запалюються зірки. Тихо все. Тільки у самого берега трохи плес котить необережна риба. Вдивіться тепер пильніше в непроникну глибину.
Що це за швидкі тіні, наче виткані з місячного світла, майнули там на мить і зникли? Чий таємничий шепіт пролунав у тиші , або тільки почулося це? У напівтемряві бачиш прекрасну дивнооку Світязянку. Ось відчинилися підводні надра, зметнувся у вись сполоханий бродяга-вітер і, втікаючи в в гілках могутніх дубів та ясенів, і на поверхню спливає вона. Простягаючи вблаганні руки до берега, плаче, шукає свого коханого, але не відповідає він, видно, склав свою голову в тяжкім бою.
І ще розповідає легенда... Стояло на цьому місці місто, прекрасне, як мрія. Але одного разу напали цю землю чужинці. І старий, і молодий, оперезавшись мечем, пішли битися, залишилися в місті лише беззахисні дочки і дружини. Вже тріщать ковані міддю ворота, вже горді Світязянки готуються померти в полум’ї, щоб не схилитися перед ворогом. І тут сталося диво. Розверзлася земля і поглинула місто, не віддала його ворогу на наругу. На місці міста розлилося озеро небаченої краси, а на його прозорій поверхні з'явилися «цар-квіти» - таких більше немає ніде.
