Історія залишила нам літописи — найдавніші пам'ятки про життя наших предків. Це і Іпатіївський літопис, і "Повесть временных лет", "Літопис Київський" та "Галицько-Волинський літопис"... Такі перші пам'ятки — це найдавніший вид історично-мемуарної прози, що містять розташовані у хронологічній послідовності коротенькі замітки й детальні оповідання про історичні події.
Початок літописання припадає на X століття. Авторами літописів переважно були ченці, які записували ті історичні події, під час яких жили самі. З часом записи літописців групувалися, впорядковувалися наступними літописцями. Мабуть, тому і загублено на шляхах нашої прадавньої історії імена перших літописців. Однак завдяки їм ми сьогодні маємо знання про початок історії як науки.
Учені вважають літописи не лише історичними, науковими пам'ятками, а й літературними. Чому? Тому що, крім зафіксованих історичних подій, які відбувалися тоді, літописці доповнювали їх розповідями про життя мужніх, цікавих, легендарних особистостей.
Всесвітньо відоме ім'я Нестора-літописця, ченця Києво-Печерського монастиря, автора "Повести временных лет". У цьому літописі Нестор об'єднав усі попередні літописи, відредагував їх, доповнив описами, ввів біблійні легенди.
Перша дата в літописі Нестора — 852 рік, остання — 1113 — рік смерті князя Київської Русі Святополка. Увесь літопис пройнятий роздумами про добро і зло, про справедливість і несправедливість. Автор виступає і проти міжкнязівських усобиць, прославляє тих правителів, які боролися за об'єднання руських земель, які творили в ім'я майбутнього: Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха.
Є в літописі Нестора і оповіді про початок слов'янської писемності, про Кирила та Мефодія, про бібліотеку Ярослава Мудрого. Є роздуми літописця про значення книги для людей.
Отже, окрім зведених у хронологічній послідовності подій, у літописах є описи, роздуми, розповіді, легенди, які пояснюють, доповнюють нашу історію, змальовують певні історичні постаті. А це дає нам підставу вважати літописи історично-літературними пам'ятками наших предків.
Сатиричне зображення царської імперії у поемах Тараса Шевченка "Сон" і "Кавказ"
Усе має свій початок. І хоча сьогодні неможливо сказати, хто першим почав складати пісні, проте ми знаємо автора першого в українській літературі сатирично-політичного твору — це Тарас Григорович Шевченко, а сам твір, відповідно — поема "Сон", написана 1844 року. Через рік великий Кобзар знову повернеться до знайденого прийому сатиричного зображення дійсності у поемі "Кавказ". Ці дві поеми близькі не лише за часом написання та стилістично, їх об'єднує спільна тема — протест проти суспільного ладу, заснованого на гнобленні людини людиною, вищим проявом якого була тогочасна царська влада, образу якої протиставляються образи героїв-борців: декабристів ("Сон") та Прометея ("Кавказ").
Шевченко назвав "Сон" комедією. Для розкриття своєї ідеї він використовує найрізноманітніші сатиричні засоби: гнівну іронію, сарказм, гротеск та карикатуру. Образи царя, цариці, чиновників та державного апарату монархії змальовуються загостреними сатиричними засобами. Вже навіть портрети царя і цариці подані в карикатурно-зневажливо му тоні. Цар "цвенькає", "неначе ведмідь", з похмілля він "одутий, аж посинів". Цариця "мов опеньок засушений", "мов та чапля". Придворні:
За богами — панства, панства
В серебрі та златі!
Мов кабани годовані —
Пикаті, пузаті!
Чиновників поет іронично порівнює з политими чорнилом квітами, їх характеризує насамперед хабарництво і здирство, вони готові "драти і з батька і з брата".
