Якщо просто вийти на вулицю і пройтися, подивитися на перехожих, задивитися в їх вирази облич, навряд чи можна побачити якусь аж надто велику різницю між усіма цими людьми. Всі вони ведуть себе спокійно, мирно, вкрай рідко можна зустріти когось, хто відразу вселяє небезпеку. Але всі ці люди перебувають у звичайних обставинах, їм ніщо не загрожує, вони здійснюють звичайну прогулянку.
У той же самий час, якщо подивитися на всіх цих людей в екстремальних ситуаціях, всі вони напевно здадуться дуже різними і багато в чому несхожими один на одного. На жаль, рідкісній людині вдається прожити своє життя розмірено і просто спокійно. Найчастіше життя є дуже непередбачуваним і навряд чи варто прогнозувати і розраховувати його далеко наперед. Саме з цієї причини в житті людини часто трапляються екстремальні ситуації, з якими люди розбираються зовсім по-різному. Дуже шкода дивитися на людину, яка завжди здавався спокійною, а як тільки прийшла важка хвилина чи якась екстремальна ситуація моментально перетворилася на нервову, злу і таку, яка вселяє всім оточуючим неприязнь, а іноді навіть страх. Відразу хочеться подалі піти від такої неврівноваженої людини, вже точно всією душею не хочеться ставати такою, якою є вона.
Що ж допомагає людині залишатися нормальною і адекватною в екстремальних життєвих ситуаціях? Як підготуватися до подібних ситуацій, враховуючи те, що вони завжди неминучі? Основна проблема відповіді на це питання полягає в тому, що відповідь ця завжди дуже суб’єктивна. Різним людям потрібні різні переконання й речі, щоб зберігати спокій і помірність, навіть коли буря обставин зненацька застає душу. Але деякі правила і загальні рекомендації сформулювати таки можна. По-перше, потрібно ставитися до речей і подій спокійно і філософськи. Звичайно, все, що можна вирішити, потрібно вирішити, але не варто гніватися через те, що людині непідвладне. З будь-якої ситуації є вихід, він може бути неприємним, але часто саме він і є оптимальним рішенням. Крім того, варто сказати, що людині може стати в нагоді витримка. Звичайно, вона властива не для всіх, але якщо вона все-таки є, необхідно використовувати її ресурс на повну. Та й інші високі людські якості – чесність, прямота, справедливість, відкритість і дружелюбність – теж стануть дуже до речі.
Екстремальні ситуації неминучі, людині доведеться мати з ними справу завжди. Водночас з них можна по-різному вийти – зберігши обличчя або страшно зганьбившись. Все залежить від самої людини, але рецепти успіху тут у всіх індивідуальні. У будь-якому випадку дуже важливо залишатися спокійним, свідомим і зберігати повагу оточуючих.
Композиция рассказа, построена на основе приема «рассказ в рассказе» . Начинается произведение внезапно, с разговора о нравственных ценностях бытия: «что для личного совершенствования необходимо прежде изменить условия, среди которых живут люди» , «что хорошо, что дурно» и так же завершается внезапно, без выводов. Вступление как бы настраивает читателя на восприятие последующих событий и знакомит с рассказчиком Иваном Васильевичем. Далее уже он рассказывает слушателям случай из своей жизни, произошедший давно, но отвечающий на вопросы современности.
Эта основная часть произведения состоит из двух картин: бала и сцены наказания, причем главной в раскрытии идейного замысла, судя по названию рассказа, является вторая часть. Эпизод бала и события после бала изображены с антитезы. Противопоставление этих двух картин выражено во многих деталях: красках, звуках, настроении героев. Например: «бал прекрасный» - «что неестественно» , «музыканты знаменитые» - «неприятная, визгливая мелодия» , «разрумянившееся с ямочками лицо» - «сморщенное от страдания лицо» , «белое платье, в белых перчатках, в белых башмачках» - «что то большое, черное, … это черные люди» , «солдаты в черных мундирах» . Последнее противопоставление цветов черного и белого усилено еще и повтором этих слов. Контрастно и состояние главного героя в этих двух сценах, его можно выразить словами: «Я обнимал в то время весь мир своей любовью» - и после бала: «Мне было до такой степени стыдно… Вот вот меня вырвет всем тем ужасом, который вошел в меня от этого зрелища» .
Важное место в противопоставленных картинах занимает изображение полковника. В высоком военном в шинели и фуражке, руководящим наказанием, Иван Васильевич не сразу узнает красивого, свежего, с блестящими глазами и радостной улыбкой отца любимой Вареньки, на которого он недавно на балу смотрел с восторженным изумлением. Но это был Петр Владиславович «с своим румяным лицом и белыми усами и бакенбардами» , и той же «своей сильной рукой в замшевой перчатке» он бьет испуганного малорослого слабосильного солдата. Повтором этих деталей Л. Н. Толстой хочет показать искренность полковника в двух различных ситуациях. Нам было бы проще понять его, если бы он где то притворялся, пытался скрыть свое истинное лицо. Но нет, он все тот же и в сцене экзекуции.
Эта искренность полковника, видимо, и привела в тупик Ивана Васильевича, не позволила разобраться до конца в противоречиях жизни, но свой жизненный путь под влиянием произошедшего он изменил. Поэтому и нет в заключение рассказа никаких выводов. Талант Л. Н. Толстого в том и состоит, что он заставляет читателя задуматься над поставленными вопросами всем ходом повествования, композицией произведения. Толстой еще раз возвращается к проблеме “духовного рождения человека”. Увидев полковника, жестоко наказывающего солдата, Иван Васильевич не может понять, как один и тот же человек может быть так галантен и предупредителен в кругу близких ему людей и так бессердечен на службе со своими подчиненными. Толстой не желает выступать моралистом, отдавая на суд читателей поступки героев. Иван Васильевич, думая о жестокости полковника, говорит: “Очевидно, он что-то знает такое, чего я не знаю.. . Если бы я знал то, что он знает, я бы понимал и то, что я видел, и это не мучило бы меня”. Невольно вспоминаешь лучшие традиции русской армии и философию Суворова о том, что надо беречь каждого солдата. Похоже, герой Толстого забыли о своих великих предшественниках —Суворове и Кутузове — и их гуманном отношении к рядовым солдатам. Таким образом, Толстой предсказал поражение России в грядущих войнах, раскрыли их причину.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota
Оформи подписку
