водгук на верш дзяучата минулай вайны (анализ)

Розділ VІ.

Захарові Беркуту снився дивний сон. Наче він молиться біля Сторожа, і йому дуже тривожно на серці. Навкруги темніє, палахкотять блискавки. І раптом камінь падає на нього. Тривожні передчуття справдилися – йому повідомили страшну звістку, що всі тухольські хлопці, серед яких був і Максим, загинули. Громадська рада зібралася без звичних обрядів посеред села. Захар Беркут сказав, що їхня мета не просто відбити атаку монголів, а повністю розбити їх військо, щоб не пустити далі. Але в них малі сили, тому це здається нереальним завданням. До села на коні прибуває Мирослава. Вона повідомляє Захарові, що його син живий, але він в полоні. Дівчина відрікається від батька-зрадника і просить Захара бути їй батьком. Мирослава передає план Максима, як розбити монголів. Він радить впустити їх у село, перед тим винісши звідти все добро громадське, а потім замкнути їх там зі всіх боків. Тільки так їх можна перемогти, вважає хлопець.

Все так і вийшло. Монголи вторглися в Тухлю, все спалили та зруйнували, а коли намагалися вийти, на них посипалося каміння і стріли тухольців. Вони потрапили в пастку, Бурунда-бегадир звинуватив боярина у зраді. Тугар згадав про полоненого сина Беркута, він вирішив обміняти його на волю для монголів. Хлопець виявився ледве живим, аж Тугар відчув до нього співчуття. Боярин повідомив Максимові про свої плани, але гордий хлопець і чути не хотів про таке. До Максима прийшла Мирослава, дівчина повідомила, що тухольці придумали, як знищити ворогів. Вона просить Максима тікати з табору, переодягшись в її одяг і з її перснем. Але Максим розуміє, що цією втечею він наражає Мирославу на небезпеку і відмовляється від такої пропозиції.

Высокомерное, они его не воспринимали всерьез, и когда он рассказал про чистку оружия у , они проигнорировали, хотя в это было важное сообщение. "-- скажите государю, что у ружья кирпичом не чистят: пусть чтобы и у нас не чистили, а то, храни бог войны, они стрелять не годятся. и с этою верностью левша перекрестился и помер. мартын-сольский сейчас же поехал, об этом графу чернышеву доложил, чтобы до государя довести, а граф чернышев на него закричал: -- свое рвотное да слабительное, а не в свое дело не мешайся: в россии на это генералы есть. государю так и не сказали, и чистка все продолжалась до самой крымской кампании. в тогдашнее время как стали ружья заряжать, а пули в них и болтаются, потому что стволы кирпичом расчищены." когда, левша заболел они не проявили особой заботы о нем. относились к нему с пренебрежением и неуважительно: платов его выслушал и про левшу вспомнил. -- как же,коротко с ним знаком, даже за волоса его драл, только не знаю, как ему в таком несчастном разе ; потому что я уже совсем отслужился и полную пуплекцию получил -- теперь меня больше не а ты беги скорее к коменданту скобелеву, он в силах и тоже в этой части опытный, он что-нибудь сделает." зато наоборот: " побежал к графу клейнмихелю и зашумел: -- разве так можно! у и шуба овечкина, так душа человечкина." двуличное отношение, когда государь восхищался трудом левши и мастеров они вели себя по другому "тут и другие придворные, видя, что левши дело выгорело, начали его целовать, а платов ему сто рублей дал и говорит: -- прости меня, братец, что я тебя за волосья отодрал. левша отвечает: -- бог это нам не впервые такой снег на голову."