Тоже ведь сказы не зря придуманы. Иные- в укор, иные - в наученье, а есть и такие, что вместо фонарика впереди». как ты это понимаешь ответье оч нужен​

В финале такие ощущения от прочитанного рассказа очень противоречивые. С одной стороны рассказ очень интересный и захватывающий, а с другой стороны это очень грустный рассказ со множеством вопрос «почему?» без ответа и несчастливым концом. Мне очень не понравился образ и характер барыни. Из-за того, что собака испугалась толпы приживалок с барыней во главе, барыня приняла решение извести собаку. Правда, барыня была старая и ей хотелось покоя и послушания, а также она не могла знать, как Герасим любил Муму, поэтому она легко приняла решение избавиться от собаки. Все крепостные и дворецкий Гаврила боялись ослушаться хозяйку и поэтому должны были исполнить ее наказ. В те времена отношение к животным было совсем другим, собаки обычно воспринимались, как охранники двора, поэтому у людей жалости особой к собакам не было. У всех людей, кроме Герасима. 

Так, я цілком погоджуюся з думкою про те, що людина є доти людиною, доки вона не втратила здатність бачити, крім потворності життя, і його красу. Адже вміння побачити крізь хмари сонце, посміхнутися крізь сльози і знайти бажання жити — великий талант, який дається людині від Бога або досягається потужною роботою власної душі.

Ця думка стала з недавнього часу моїм стійким переконанням, що допомагає мені бути оптимістом і впевнено відчувати себе в будь-якій ситуації. Я почав замислюватися над тим, у чому ж причина успішності й неуспішності? Чому люди в однакових обставинах діють по-різному і світ сприймають по-різному? Чому хтось у дощі бачить оновлення, а хтось — лише бруд і мряку, хтось у поразках шукає зернини досвіду, а когось невдачі руйнують і пригнічують?

Міркуючи над цими простими і водночас буденними питаннями, зрозумів, що вся справа в самій людині, а не в обставинах. У тому, як реагує людина на все, що відбувається навколо неї і з нею, виявляється людська сутність, філософія її життя.