1.в чём суть противостояния отца и сына? 2.перечитайте монолог петра. какое чувство в нём выражено? что заранее решено самодержцем? как характеризует петра его речь? 3. сравните картину нарисованную в трёх последних строфах, с той, которая изображена в начале . какую антитезу вы здесь увидели? какой в этом смысл? от чьего лица ведётся повествование, кто склоняется перед памятником, о каком памятнике идёт речь? как оценивает автор поступок петра, и как выражено авторское отношение к изображаемому? 4. какие признаки эпического рода присутствуют в и какие признаки лирики? в чём своеобразие сюжета ? какую роль играют изображение и выражение? какова роль стиха? пётр и алексейпётр, пётр, свершились сроки.небо зимнее в полумгле.неподвижно бледнеют щёки,и рука лежит на столе —та, что миловала и карала, россией всей,плечи женские обнималаи осаживала коней.день — в чертогах, а год — в дорогах,по-мужицкому широка,в поцелуях, в слезах, в ожогахимператорская рука.слова вымолвить не умея,ужасаясь судьбе своей,скорбно вытянувшись, пред неюзамер слабостный алексей.знает он, молодой наследник,но не может поднять свой взгляд: этот день для него последний —не помилуют, не простят.он не слушает и не видит,сжав безвольно свой узкий рот.до отчаянья ненавидитвсё, чем ныне страна живёт.не зазубренными мечами,не под ядрами батарей —утоляет себя свечами,любит благовест и елей.тайным мыслям подвержен слишком,тих и косен до дурноты.«на кого ты пошёл, мальчишка,с кем тягаться задумал ты? не начётчики и кликуши,подвывающие в ночи, —молодые нужны мне души,бомбардиры и трубачи.это всё-таки в нём до муки,через чресла моей жены,и усмешка моя, и рукинеумело повторены.но, до боли души тоскуя,отправляя тебя в тюрьму,по-отцовски не поцелую,на прощанье не обниму.рот твой слабый и лоб твой белыйнадо будет скорей забыть.ох, нелёгкое это дело —самодержцем российским »солнце утренним светит светом,чистый снег серебрит окно.молча сделано дело это,всё заранее решено…зимним вечером возвращаясьпо дымящимся мостовым,уважительно я склоняюсьперед памятником твоим.молча скачет державный генийпо земле — из конца в конец.тусклый венчик его мучений,императорский твой венец.умоляю, ,

1.Были ли у Артура Конана Дойла братья или сестры? (нет, не было)

2.В какой книге Шерлок Холмс безжалостной рукой своего создателя был отправлен на тот свет? (" Последнее дело Холмса")

3.В каких годах жил Конан Дойл? (1859-1930)

4. Как называется первый расказ написанный Конан Дойлем? (" Тайна Сэсасской долины")

5.Сколько Рассказов и книг Конана Дойля посвящены похождениям Шерлока Холмса?( 4 романа иипять сборников)

6. Как они называются?(«Этюд в багровых тонах»,  «Знак четырех» , «Собака Баскервилей», «Долина Ужаса»-романы; и«Приключения Шерлока Холмса», «Записки о Шерлоке Холмсе», «Возвращение Шерлока Холмса»  и "последнее дело Холмса")

Етапи шляху Рембо-поета вимірюються інколи кількома віршами. Так, засвоюючи досвід романтизму, Рембо захопився Бодлером. «Квіти зла» згадуються при читанні його сонета «Венера Анадіомена». Цей сонет уже є новим етапом у розвитку його естетики. Поет ніби викорінює «літературне» уявлення про красу. Втілення кохання — жінка та символ любові — Венера принижуються до карикатурного образу повії. Рембо робить замах і на саме кохання, наближуючись до суцільного невір'я.

Автограф Рембо

Улітку 1870 року поет залишає Шарлевіль, що втілював для нього суспільний порядок, релігію, родину. У цей час Рембо вже був довершеним поетом-сатириком, який мав багатий арсенал іронічних, саркастичних, гротескних барв.

Франко-пруська війна набирала обертів, і своє шістнадцяти-річчя поет зустрічає віршами про війну. Це, зокрема, сонет «Сплячий у логу». Але, на відміну від традиційних сонетів, для яких вважалися обов'язковими стриманість і суворість у доборі тем і тропів, сонет Рембо характеризується жорстоким, саркастичним тоном, стрімким ритмом, наближеним до розмовного поетичним мовленням, лексичною свободою, використанням «прозаїзмів» і різкими змінами стилю. Це майже гротескне поєднання сонетної форми та «земного» сатиричного сюжету, сповненого анархічного виклику. Всім цим визначенням відповідає і сонет «Моя циганерія» — справжній гімн богемі, людині, яка відірвалась від суспільства й залишилася наодинці з небом і зорями. У вірші «Засідателі» торжествує закладена в «людях-функціях» тенденція до здерев'яніння, закам'янілості. Зникає будь-який натяк на життя і дію. Людину витісняє функція, а потім функцію заміняє її зовнішня оболонка, предметна характеристика. Так створюється сатиричний образ «людини-стільця».

До періоду Комуни — нової фази у творчості Рембо належать лише чотири-п'ять віршів, але це дійсно нова епоха в розвитку поета. Усі ці вірші вражають мудрістю і глибиною, попри те, що Рембо ледве-ледве виповнилося шістнадцять років! Тільки-но він насміхався над бідними, знущався з жінок — і здавалося, що нігілізм поета не знає меж,— а тепер створює справжній гімн жінці-робітниці — «Руки Жанни-Марі» — символ, подібний до «Свободи на барикадах» Делакруа. Раптом зникають цинізм, напускна грубість.

Поразка Паризької Комуни, перемога версальців усвідомлюються поетом як найглибша трагедія. Вірші, написані Рембо в дні Комуни, показують, яке значення вона для нього мала. Поразка повстання означала для Рембо перемогу «Засідателів» — «тих, хто сидить».

Після загибелі Комуни Рембо всі свої надії покладає лише на мистецтво. Він припиняє навчання, незважаючи на вражаючі успіхи, і взагалі уникає будь-якої постійної діяльності. Це було перш за все демонстрацією бунтівних настроїв поета, тому що він не належав до нероб.

Починається новий цикл поневірянь. У серпні 1871 року Рембо надсилає свої вірші Верлену, і той, захопившись ними, за поета до Парижа. Там Рембо зближується з Верленом, з іншими поетами й вдається до життя справжньої богеми. У лютому 1872 року Рембо повертається додому, але вже у травні знову їде до Парижа. Потім здійснює кілька поїздок до Бельгії, Англії, знову до Франції і потім повертається в Бельгію. У липні 1873 року Верлен під час чергової запеклої суперечки двох поетів стріляє в Рембо, ранить його, а сам потрапляє у в'язницю. На початку 1874 року Рембо перебуває в Англії, потім у Німеччині, Італії; деякий час живе у Шарлевілі, звідки від'їжджає до Австрії і Голландії. Ця нескінченна «подорож» тягнеться аж до 1880 року, коли поет остаточно залишає Європу. Це десятиріччя злиднів, випадкових заробітків, дивних експериментів. Поет живе, не зв'язуючи себе навіть фактом географічної присутності в одному місці.