Літо́пис — історико-літературний твір у Русі, пізніше в Україні, Московщині та Білорусі, в якому оповідь велася за роками (хронологія). Писалися переважно церковнослов'янською мовою, з численними вкрапленнями місцевої лексики. В інших християнських країнах подібні давні твори мають назву «хроніки», які писалися, як правило, латиною.
Назва «літопис» походить від структури літопису, де твори починались зі слів «в літо». Літописи — важливі пам'ятки літератури, цінні джерела для дослідження слов'янської історії з давніх часів до XVIII століття включно. У них розповідається про походження східних слов’ян, зародження у них державної влади, про політичні, економічні та культурні взаємини між собою та з іншими народами, тощо. Велике значення літописи мають для вивчення історії української літературної мови. Мова більшості літописів книжна, близька до церковнослов'янської, а у період XV—XVIII ст. частина литовських літописів пишеться латиною.Україна має давні власні літописні традиції, які закладені ще на світанку виникнення писемності на Русів сказке ХА наполняется очень много смысла, который маленькие дети не поймут...
Например, в сказке про елочку. Там рассказывалось про ель, которая всегда хотела вырасти, но в конце её сожгли. В этой сказке вывод детям найти сложно но он есть: надо жить
моментом, если ты будешь все время ждать когда вырастешь, то пропустишь свою жизнь. Каждый момент жизни важен по своему
Ну или например сказка про девочку и спички, разве её можно назвать детской? Эта сказка полная грустных моментов в которые детям будет сложно поверить. В конце главная героиня вообще умирает... Такое можно понять только в осознанном возрасте
