На первый взгляд, удалой купец Степан Калашников погиб зазря. Он не творил никакого преступления, кроме мести. Он победил в честном бою, давая противнику возможность защититься. Более того, у него была возможность оправдаться перед царем: стоило только открыть Ивану Грозному глаза на распутство Кирибеевича. Да что уж там, расскажи Калашников царю о негодном поступке его любимца, голову рубили бы не купцу, а опричнику!
Но Степан так не сделал. Почему? Потому что, во первых, мстил он не за себя, а за жену. Огласка бы только усугубила положение Алены Дмитриевны, увеличила бы ее позор. К тому же, посрамлен был бы и сам купец, мол, "не сумел с обидчиком сам на сам разобраться, сразу жаловаться пошел". Но был в поступках Калашникова еще один мотив. В его смирении перед гневом царя, в его признании своей вины скрыта мысль: "преступление должно понести кару". Негодяй Кирибеевич свою кару понес - вот он лежит на снегу. Но и на Калашникове лежит теперь грех. Лишить жизни человека, даже самого подлого, не имеет права никто. Степан всем своим поведением доказывает эту истину, исполняет ее до конца, чем заслуживает милость царя и наше безграничное уважение.
Жаль, ужасно жаль удалого купца Калашникова. Хотелось бы, чтоб его помиловали, чтоб он вернулся к любимой жене и детям, выполнив свой мужеский долг. Но остался бы он собой? Смог бы жить с пятном убийства на душе? Казнь, лишив его жизни, одновременно его, очистила от смерти, вернула покой. С этой точки зрения, смерь Калашникова не напрасна. Она - лучшее, что с ним могло случиться.
Відповідь:
Пояснення:
ема: відтворення роздумів поетеси про смисл життя людини.
Ідея: возвеличення любові до рідного краю, до всього, що з ним пов’язано, перебуваючи далеко за його межами.
Основна думка:
а) «Нащо крилатим ґрунт під ногами»?
б) «Для мене ж той край найкращий, де виросли крила мої».
Жанр: поема.
Сюжет «Чайка на крижині»
Лірична героїня, перебуваючи у Польщі, зокрема у морському порту Щеціна гає за красою Одри, кораблями біля причалів.
Наступала весна, ломалася крига. На одній з крижин вона побачила чайку. Це підштовхнуло її до роздумів про смисл життя людини. Людина має крила, але як птах не літає, бо людські крила зроблені не з пуху, а з правди, чесності, довір’я, вірності у коханні, з вічного поривання, з щирості до роботи, з щедрості та турботи, з пісні, з надії, з поезії, з мрії.
Героїня твору полюбляє Польщу за її легенди, мову, звичаї, дружбу, щирість, але для неї рідний край — наймиліший.
Одного разу вона побачила корабель з прапором рідного краю, який збентежив її душу і серце. І лірична героїня остаточно зрозуміла, що де б ти не був, але батьківська земля, рідний край для кожної людини є наймилішим, дорогим.
це все
