Доля «маленької людини» безвихідна. Він не може, не має сил піднятися над обставинами життя. І лише після смерті з соціальної жертви Акакій Акакійович перетворюється на соціального месника. У мертвій тиші петербурзької ночі він зриває шинелі з чиновників, не визнаючи бюрократичної різниці в чинах і діючи як за Калінкіна мостом (в бідній частині столиці), так і в багатій частині міста.
Але недарма розповідь про «посмертне існування» Акакія Акакійовича в рівній мірі виконаний жаху і комізму, фантастичного правдоподібності й глузливо поданої неправдоподібність. Справжнього виходу з глухого кута автор не бачить. Адже соціальне нікчемність веде до нікчемності самої особистості. У Акакія Акакійовича не було ніяких прагнень і пристрастей, крім пристрасті до безглуздого переписування департаментських паперів, крім любові до мертвим буквах. Ні сім'ї, ні відпочинку, ні розваг.
Життєва катастрофа героя визначена як бюрократично-знеособленим, байдужим соціальним устроєм, так і релігійної порожнечею дійсності, якій належить Акакій Акакійович. Гоголь переконує читачів, що дика несправедливість, царююча в житті, здатна викликати невдоволення, протест навіть самого найтихішого, смиренно бідолахи.
Заляканий, забутий Башмачкін, тільки й міг проявити своє невдоволення значними особами, грубо його принижує і ображає, лише в стані безпам'ятства, в маренні. Але Гоголь, будучи на стороні Башмачкіна, захищаючи його, здійснює цей протест у фантастичному продовженні повісті.
Тема «маленької», безправну людину, ідеї соціального гуманізму і протесту, так голосно прозвучали в повісті «Шинель», зробили її етапним твором російської літератури. Вона стала прапором, маніфестом натуральної школи, відкрила собою низку творів про принижених та ображених.
