Ф. М. Достоєвський - письменник, безумовно, складний. Мабуть, у творчості так чи інакше відбивається його біографія. Що б ми не читали, будь то "Злочин і покарання" або "Бідні люди", "Білі ночі" або "Ідіот", завжди вражає глибокий психологізм його творів. Ми вживаємося в його образи гаємо за вчинками героїв письменника і намагаємося їх зрозуміти. Ось перед нами Родіон Раскольников з "Злочину і кари" зі своєю абсурдною теорією, яку він перевіряє на практиці, вбиваючи стару лихварки і ні в чому не винну Лизавету. І Достоєвський майстерно показує читачеві, що тільки глибоке знання людської психології дозволяє йому проникнути в душу людини, осягнути всі куточки її: як світлі, так і темні. А прочитавши "Ідіота", ми бачимо іншого Достоєвського, що намагається наділити свого князя Мишкіна моральними якостями, що роблять його схожим на Христа і в той же час залишається людиною простодушним, навіть нехитрим. Тому творчість Достоєвського змусило мене багато про що задуматися: про всепрощення, про згубність різних теорій про право сильної особистості, про важкому пошуку свого шляху. У кожного свій Достоєвський, і письменник змушує нас не просто читати свої твори, а глибоко думати про сенс людського призначення.
