. Вступление. Рассказ Н.С.Лескова «Левша» - сказ. II. Главная часть. Левша – представитель русского народа.

1.Левша – главный герой сказа.

2.Левша – положительный герой.

3.Левша – истинный патриот своей Родины.

4. Левша– искусный мастер.

5.Жизненная мудрость и терпение левши.

6.Отношение властей к простому народу.

7. Левша – мастер своего дела.

III.Заключение. Отношение автора к герою.

Справедливо вважати твір Річарда Баха однією із найглибших філософських алегорій XX сторіччя. Дорога героя повісті - це дорога до свободи та безмежних можливостей людської особистості. "Стверджуючі, що ти чогось не можеш, ти позбавляєш себе всемогутності" [3] - ось кредо автора і він переконливо доводить практичну цінність цього постулату. Бах - письменник-фантаст, але його фантазії наближують читача до тієї справжньої реальності, яка прихована від наших очей завісою повсякденності. Але щоб досягти істини, потрібно принести немалу жертву - відмовитись від нудьги, тобто від обмеженості та безбарвності свого існування, та відважитись наповнити її дивами та пригодами [13]."Ця книга Річарда Баха має подвійний вплив, - писав відомий американський фантаст Рей Бредбері, - вона дарує мені відчуття польоту та повертає мені молодість" [13].Цей твір вражає читача не тільки своєю змістовою конструкцією а й історією написання. Як розповідав сам Річард Бах, одного разу гуляючи по туманному узбережжю каліфорнійського каналу Бельмонт Шор він почув голос, який сказав: "Чайка на імя Джонатан Лівінгстон", потім Бах побачив видіння, яке промайнуло у його голові у вигляді кінофільму [8]. Підкорившись цьому голосу, він поквапився додому, щоб записати все те, що він побачив. Але видіння було коротким, а продовження не послідкувало. Бах намагався закінчити історію, але у нього нічого не виходило до тих пір, доти через вісім років він не побачив продовження [8]. Правда це, чи рекламний трюк - невідомо, але точно можна сказати, що Річард Бах написав повість про чайку і у 1970-му році вона була надрукована в журналі, а у 1973 році був знятий фільм [13].Спочатку вона не привернула увагу ані читачів, ані критиків. Незабаром вона здобула популярність, була перекладена багатьма мовами та зробила імя Річарда Баха відомим не тільки в США, а й в інших країнах. Її читали в Америці, Європі, Австралії [8].За жанром цей твір є повістю-притчею тому, що:- це твір малої форми;- в основі сюжету - розповідь, історія;- наявність моралі;- головний художній прийом - алегорія;- два зміста (I - текстовий - побудований на прямому розумінні фраз, які створюють текст (спроби Чайки опанувати фігури вищого пілотажу, досягти досконалості в польоті та передати свої знання учням [8]), II - символічний - побудований на символічних значеннях окремих слів.);- образи мало індивідуалізовані;- події не визначені ні хронологічно, ні територіально: всі польоти проходять над якимось морем, тут і зараз;- сюжет прямолінійний: не забігає наперед, щоб створити драматичне напруження, ні повертається назад, щоб повідомити додаткові деталі;- автор зупиняється лише на важливих, головних моментах не відволікаючись на дрібниці та описання. Але переповісти його дуже важко, бо філософський зміст дуже глибокий і має бути розгаданий читачем, і кожен читач може зрозуміти його по-своєму [13].

1)Он пришел к больному Андрею Гавриловичу  Дубровскому, и хотел попросить прощение, но увидев Троекурова он продержался совсем недолго и умер...
2)Из первой главы мы узнаём о ссоре Троекурова с Дубровским. Конфликт завязался так:  «Что же ты хмуришься, брат», спросил его Кирила Петрович, «или псарня моя тебе не нравится?» «Нет», отвечал он сурово, «псарня чудная, вряд людям вашим житье такое ж, как вашим собакам». Один из псарей обиделся. «Мы на свое житье», сказал он, «благодаря бога и барина, не жалуемся – а что правда – то правда, иному и дворянину не худо бы променять усадьбу на любую здешнюю канурку. – Ему было б и сытнее и теплее». Кирила Петрович громко засмеялся при дерзком замечании своего холопа, а гости во след за ним захохотали, хотя и чувствовали, что шутка псаря могла отнестися и к ним. Дубровский побледнел, и не сказал ни слова. В сие время поднесли в лукошке Кирилу Петровичу новорожденных щенят – он занялся ими, выбрал себе двух, прочих велел утопить. Между тем Андрей Гаврилович скрылся, и никто того не заметил.
3) Андрей Гаврилович был хмурым, молчаливый.
Кирила Петрович был злым человеом и хвастливым.