Эта повесть является самым известным произведением А. С. Пушкина в прозе. Считается, что идея создания исторического романа появилась у многих писателей девятнадцатого века под влиянием В. Скотта.
Пушкин написал свою повесть не на пустом месте, а на основе реальных событий восемнадцатого века в России – войны правительственных войск с Е. Пугачевым. Автор с позволения царя имел доступ к архивам, ездил по Уралу в поисках живых свидетелей тех событий. Пушкин был человеком независимым и честным, поэтому он не смог написать книгу, где люди однозначно делились бы на плохих и хороших. Видимо, живое общение со стариками, ровесниками его героев ему составить реальный образ Е. Пугачева, который был не просто бунтовщиком, а, как минимум, крайне незаурядным человеком - сильным, умным, умеющим ладить с людьми, по-своему справедливым и порядочным. Пугачев предстает перед нами как простой человек, с которым можно наладить отношения, с которым можно дружить. Он не выглядит сказочным злодеем или недоступным полководцем.
И Екатерина II также показана в быту, а не на парадном приеме. Она – не небожительница, не императрица, а женщина внимательно выслушать собеседника, сочувствовать чужому горю, судить справедливо.
Главные герои этого повести – молодые люди, которых сначала мы видим как очень юных людей, не успевших себя проявить и поэтому кажущихся слишком простыми и наивными. Но они были правильно воспитаны, родители примером всей своей праведной жизни привили им четкие представления о добре и зле, о правде, об ответственности. Поэтому мы не удивляемся, когда, оказавшись в жизни перед трудным выбором, они принимают верные решения, за которые могут себя уважать. И читатель тоже не остается равнодушным. Ведь в жизни каждого из нас могут встретиться серьезные препятствия, преодолевая которые важно оставаться человеком.
Одна з найвідоміших комедій Мольєра — комедія «Міщанин-шляхтич». Її герой — такий собі пан Журден, який нажив немало грошей, але був не аристократичного роду. Йому дуже хотілося стати одним із представників вищого світу. Це бажання настільки заволоділо думками пана Журдена і всім його єством, що в очах людей навколо герой став виглядати часом кумедно, часом наївно, а часом виставляв себе справжнім дурнем.
Щоб хоч якось зрівнятися з дворянами, пан Журден винайняв для себе вчителів фехтування, танців і музики. Вчителі швидко зрозуміли недолугість свого наймача і почали цим користуватися. Розмовляючи між собою, вони визнавали, що хоча пан Журден і вдавав із себе галантного шляхтича, але сам абсолютно нічого не тямив у мистецтві та інших науках. Проте він добре платив, а це для них було найголовнішим.
Більшість людей повністю влаштовувало, що пан Журден був «темною» людиною і аплодував кожній нісенітниці, а за його гроші вони були готові прощати пану Журдену будь-яку дурість. Наприклад, вчитель музики наголошував на тому, що пан Журден х серед вельможного товариства: «він нам плататиме за інших, а вони нас вихвалятимуть за нього».
Не дивно, то такі недолугі багатії, як міщанин Журден, що прагнули будь-якою ціною зрівнятися з шляхтичами, були найлегшою наживою для шахраїв. Тому світському пройдисвіту графу Доранту, який видавав себе за друга пана Журдена, дуже легко було грати на почуттях міщанина, на його захопленні маркізою Доріменою, у яку і сам був закоханий. Граф видурював у пана Журдена гроші і подарунки, які потім дарував маркізі від свого імені.
За законами жанру, у п’єси «Міщанин-шляхтич» щасливий фінал. Вона закінчилася весіллям дочки пана Журдена та її нареченого, а також весіллям маркізи та графа. Турки, які танцювали на весіллі, жартівливо били пана Журдена шаблями і разом з муфтієм промовляли: «Бийте, бийте, не жалійте!», а потім били міщанина ще і ціпками, а муфтій промовляв: «Не стидатись, не кричати, — коли хочеш паном стати».
Отже, Мольєр не тільки висміяв прагнення героя своєї п’єси, а й фізично покарав недолугого Журдена. Коментуючи свій твір, одного разу оптиміст Мольєр висловив такий афоризм: «Що б не говорили, є в людині щось незвичайне – таке, що ніякі вчені не можуть пояснити». І з цією надзвичайно мудрою думкою неможливо не погодитись.
Объяснение:
