Хлопця звати Сашком. Він звичайний школяр, йому дванадцять років. Допитливий, непогано вчиться, не забуває виконувати домашнє завдання. Він виділяється тим, що любить ходити до школи лісовою стежкою ігати за природою, прислухатися до лісових звуків. Має світлу душу, співчуває та допомагає беззахисному вовкові, переживає. Дуже сумує, навіть вчитися почав гірше, місця собі не знаходив, бачив сумні сни, коли Сіроманець змушений був далеко втікати від переслідування. Відстоює справедливість, говорить правду про дядька Чепіжного, котрий повбивав усіх вовків і переслідує Сіроманця. Хлопчик робить сміливі вчинки. Сашко невеликого зросту, але спритний, у мороз „засунув шапку у кишеню”, „скинув на сніг кожушину”, „махнув однією ногою, другою, валянки попадали біля кожушка в сніг” не звертає увагу на холод і пролазить у кузню, розрізає зав’язки і сприяє Сіроманцю звільнитись з полону. Ставить тварину в один ряд з немічною старою людиною, подався у далеку дорогу, щоб вилікувати незрячого вовка.
Здравствуй ,дорогой, Леша! Я так рад написать тебе это письмо! Я пишу, вижу тебя, наши вечные шутки, от которых по часу болят потом животы, прогулки и чтение книг, я всегда вспоминаю именно это, потому что шелест страниц напоминает твой голос! Как же скучно проводить теперь эти зимние вечера без твоего звонкого смеха и искренней улыбки! Теперь, дружище, ты в другом городе, но я надеюсь на скорую встречу с тобой! Я возьму мяч, и мы погоняем с тобой во дворе, все будет как раньше! Снова наступит та атмосфера уюта и полноты!Я скучаю. Жду на каникулах. Твой друг Саша.
