Прощальний лист від Жульєна Сореля до пані де Реналь

В стихотворении "русское поле" лирический герой определяет себя как колосок, как частичку этого самого русского поля. В данном контексте русское поле- это и одновременно родина лирического героя, и та призма, через которую автор оценивает свою жизнь. Для него родина, а следовательно и русское поле, были свидетелями его жизни.
Тема: воспоминания об Отчизне, воспоминания о проведенной юности на русском поле.
Средства изобразительности:
Рефреном повторяются строка "Поле, русское поле…", "Студит ветер висок.", "Здесь Отчизна моя, и скажу, не тая:— Здравствуй, русское поле,Я твой тонкий колосок.", "Не сравнятся с тобой ни леса, ни моря.Ты со мной, мое поле"
Метафоры (не забыть тебя сердцем вовек.,Студит ветер висок, Запах полыни, вешние ливни Вдруг обожгут меня прежней тоской..)
Эпитеты (русское поле, тонкий колосок, человек городской, вешние ливни, пасмурным днем, Отчизна моя)

Ім'я М. А. Шолохова відомо всьому людству. Його видатної ролі у світовій літературі XX століття не можуть заперечувати навіть супротивники соціалізму. Добутку М. А. Шолохова вподібнюються епохальним фрескам. Проникливість - таке визначення таланта Шолохова. Під час Великої Вітчизняної війни перед письменником устало завдання: разити своїм повним пекучої ненависті словом ворога, зміцнювати любов до Батьківщини в радянських людей. Провесною 1946 року, тобто в першу післявоєнну весну, зустрів випадково М. А. Шолохов на дорозі невідомої людини й почув його оповідання-сповідь. Десять років виношував письменник задум добутку, події йшли в минуле, а потреба висловитися все збільшувалася. І от в 1956 році за кілька днів було завершене оповідання-епопея «Доля людини». Це оповідання про великі страждання й велику стійкість простої радянської людини. У головному герої, Андрію Соколові, з любов'ю втілені риси російського характеру, збагачені радянським життя: стійкість, терпіння, скромність, почуття людського достоїнства, що злилося з почуттям радянського патріотизму, з великою чуйністю на чуже лихоОповідання складається із трьох частин: авторської експозиції, оповідання героя й авторської кінцівки. Уже в експозиції намечаются дві основні теми оповідання - війни й весни, життя й смерті. Автор спокійно розповідає про прикмети першої післявоєнної весни, він як би підготовляє нас до зустрічі з головним героєм, Андрієм Соколовим, ока якого, «немов присипані попелом, наповнені такий неизбивной смертною тугою, що в них важко дивитися». Епічний авторський зачин переміняється драматично перенасиченим оповіданням, «оповіданням в оповіданні». Соколів згадує про минуле стримано, утомилося, перед сповіддю він «згорбився», поклав на коліна більші, «черстві» руки. За друга година оповідання перед нами проноситься ціле життя, а стислість оповідання лише підсилює драматизм. І дійсно, доля Соколова повна таких тяжких випробувань, таких страшних втрат, що здається, неможливо людині винести все це й не зломитися, не впасти духом.