Тема дисгармонії, доведеної до абсурду через втручання людини в закони розвитку суспільства, із блискучою майстерністю й талантом розкрита Михайлом Булгаковим у повісті “Собаче серце”. Ця ідея реалізується письменником в алегоричній формі: невигадливий, добродушний пес Кулька перетворюється в незначну й агресивну людиноподібну істоту. Саме цей експеримент професора Преображенський і покладений в основу повести
Професор Преображенський, літній уже людина, живе уединенно в прекрасній упорядкованій квартирі. Геніальний хірург займається прибутковими операціями по омолодженню. Але професор задумує поліпшити саму природу, він вирішує позмагатися із самим життям і створити нової людини, пересадивши собаці частина людського мозку. Для цього експерименту він вибирає вуличного пса Кульки
Вічно голодний бідолашний пес Кулька по-своєму недурна. Він оцінює побут, вдачі, характери Москви часів непу з її численними магазинами, трактирами на Мясницкой “з ошурками на підлозі, злими прикажчиками, які ненавидять собак”, “де грали на гармошці й пахнуло сосисками гаючи життя вулиці, воно робить умовиводи: “Двірники із всіх пролетарів сама мерзенна мерзота”; “Кухар попадається різний. Наприклад, - покійний Улас із Пречистенки. Скільком життя врятувало”. Побачивши Пилипа Пилиповича Преображенський, Кулька розуміє: “Він розумової праці людина...”, “цей не стане пинать ногою”.І от професор робить головну справу свого життя - унікальну операцію: він пересаджує псові Кульці гіпофіз людини від чоловіка, що померся за кілька годин до операції. Людина цей - Клим Петрович Чугункин, двадцяти восьми років, судився три рази. “Професія - гра на балалайці по трактирах. Маленького росту, погано складний. Печінка розширена (алкоголь). Причина смерті - удар ножем у серце в пивний”. У результаті сложнейшей операції з'явилася потворна, примітивна істота, що цілком успадкувало “пролетарську” сутність свого “предка”. Булгаков так описує його зовнішність: “Людина маленького росту й несимпатичної зовнішності. Волосся в нього на голові росли тверді... Чоло вражало своєю малою височиною. Майже безпосередньо над чорними ниточками брів починалася густа головна щітка”. Перші вимовлені їм слова були лайка, перше виразне слово: “буржуї”.
З появою цієї людиноподібної істоти життя професори Преображенський і мешканців його будинку стає сущим пеклом. Він улаштовує дикі погроми у квартирі, ганяється (по своїй собачій сутності) за котами, улаштовує потоп... Всі мешканці професорської квартири в повній розгубленості, про прийом пацієнтів навіть мови бути не може. “Людина у дверей мутнуватими очами поглядав на професора й курила цигарку, посипаючи манишку попелом...” Хазяїн будинку обурюється: “Недокурки на підлогу не кидати - у сотий раз Щоб я більше не чув жодного лайливого слова. У квартирі не плювати! Із Зиной усякі розмови припинити. Вона скаржиться, що ви в темряві її підстерігаєте. Дивитеся!” Кульок же говорить йому у відповідь: “Щось ви мене, папаша, боляче утесняете... Що ви мені жити не даєте?”
“Зненацька з'явилася... лабораторне” істота вимагає привласнити йому “спадкоємну” прізвище Кульок, а ім'я він собі вибирає - Поліграф Полиграфович. Ледь зробившись якоюсь подобою людини, Кульок наглеет прямо на очах. Він жадає від хазяїна квартири документ про проживання, упевнений, що в цьому йому до домком, що захищає “інтереси трудового елемента”. В особі голови домкома Швондера він відразу знаходить союзника. Саме він, Швондер, вимагає видачі документа Шарикову, затверджуючи, що документ найважливіша річ на світі: “Я не можу допустити перебування в будинку бездокументного мешканця, так ще не взятого на військовий облік міліцією. А раптом війна з імперіалістичними хижаками?” Незабаром Кульок пред'являє хазяїнові квартири “папір від Швондера”, відповідно до якої йому покладається в професорській квартирі житлова площа в 16 квадратні метрів
Швондер також постачає Шарикова “науковою” літературою, дає йому на “вивчення” переписку енгельса з Каутским. Людиноподібна істота не схвалює ні того, ні іншого автора: “А те пишуть, пишуть... Конгрес, німці якісь...” Висновок він робить один: “Треба все поділити”. Причому він навіть знає, як це зробити. “Так який отут б, - відповідає Кульок на питання Борменталя, - справа не хитре. А те що ж: один у семи кімнатах розселив
«Літ нашому гідальгові до п’ятдесятка добиралося, статури був міцної, із себе худий, з лиця сухорлявий…»
Дон Кіхот – це мрійник-ідеаліст: людина зі шляхетними намірами, котра не може втілити в реальне життя, бо не знає, як це зробити. В образі Дон Кіхота узагальнено характерні риси людської природи, які проявляються в різні часи, в різних країнах. Сервантес створив образ глибокого загальнолюдського змісту, що виходить ‘за межі своєї епохи.
Дон Кіхот є символом певних властивостей людського духу, тому й став «вічним образом». Його «вічність» зумовлена тим, що риси літературного характеру Дон Кіхота притаманні людям різних епох.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/don-kihot-harakteristika-golovnogo-geroya
