В какой последовательности развивались события (6) Теламон осыпал Ясона упрёками

Геракл с Полифемом ищет Гиласа

Аргонавты достигли берегов Мизии

Аргонавты отправились в путь без Геракла

Голова вещего морского бога Главка

Теламон примирился с Ясоном

ЛЮЮЮДИИИ

Ім’я “Гобсек” перекладається як живоглот. Таке ім’я не випадкове. Гобсек, як великий павук, що затягує в своє павутиння мух ігає, яку можна вбити вже зараз, а з якою ще слід почекати.

Занапастив він чимало людей, звісно, не він приходив до них, а вони до нього, та в Гобсека був мільйон шансів до , а не вбивати. Моя думка, що є люди підлі, з гнилинкою всередині, яким я б нізащо не допомагала б, а є хороші, яким до варто. І губити людей він не мав ніякого права, він не Бог, аби вершити людські долі. У повісті письменник

доводить, що культ матеріального і байдужість до моральних проблем нівечать душі людей.

Для Гобсека гроші – це сенс життя. Ми бачимо людину, яка перетворилася на “золотого ідола”, так і не скориставшись своїм багатством. В цього лихваря-мільйонера можна помітити непомірну ощадливість і нестримну скнарість. Він веде непримітний сосіб життя, щоб не привертати увагу до себе і самому насолоджуватися багатством.

У своїх власних очах він постає людиною величною, яка бере на себе право розпоряджатися людськими долями і розоряти їх, сміятися з них, принижувати людську гідність, розчавлювати брудним чоботом

будь-кого, бо гроші – це все, за думкою лихваря. Також автор підкреслює маніакальну пристрасть лихваря до золота. Гроші – ідол, єдиний Бог, якому вклоняється Гобсек, золото – це його життєва філософія. Він безмежно багатий, але податки платить мізерні.

Жив він бідно, хоча й мав можливість жити нормально. Пристрасть до грошей засвідчує початок руйнації особистості лихваря. Він накопичує гроші, а не витрачає їх на добрі справи.

Гобсек витрачає усе своє життя на служіння золоту.

Объяснение:

Повесть В. Г. Короленко называется «В дурном обществе». Это произведение заставило меня задуматься о многих важных вещах.
В повести рассказывается о сыне судьи, который подружился с детьми, живущими в трущобах. Главный герой Вася еще не задумывался о том, как тяжело живется детям из других – бедных – слоев общества. Попав в общество Валека и Маруси, он понял, насколько тяжелы нищета и одиночество.
Валеку исполнилось девять лет, но он был «худой и тонкий, как тростинка». Несмотря на это, мальчик вел себя как взрослый. Да это и неудивительно – сама жизнь научила его этому. К тому же у Валеку было о ком заботиться – о его младшей сестре Марусе.
Девочке было всего четыре года и она была серьезно больна: «Это было бледное, крошечное создание, напоминавшее цветок, выросший без лучей солнца. Несмотря на свои четыре года, она ходила еще плохо, неуверенно ступая кривыми ножками и шатаясь, как былинка; руки ее были тонки и прозрачны; головка покачивалась на тонкой шее, как головка полевого колокольчика...»
Страшно, что надежды на выздоровление у Маруси не было – потому что у героев не было денег и заботы старших.
Чтобы подчеркнуть контраст между детьми из «хорошего» и «дурного» общества, писатель сравнивает Марусю с сестрой Васи – Соней: «... Соня была кругла, как пышка, и упруга, как мячик. Она так резво бегала, когда, бывало, разыграется, так звонко смеялась, на ней всегда были такие красивые платья, и в темные косы ей каждый день горничная вплетала алую ленту».
Но, несмотря на тяжелые условия жизни, Вася и Маруся оставались хорошими людьми. Вася сразу почувствовал к ним симпатию и желание дружить. Герой жалел и сочувствовал брату и сестре, которым приходится воровать, чтобы не умереть с голода, которым приходилось жить в подземелье, высасывающем из них жизнь. Васю преследовала «острая струя сожаления, доходившая до сердечной боли».Вот точто я помню