Відповідь:
Устина росла сиротою. Коли їй виповнилося десять років, то була віддана у панський двір. Життя у старої пані було спокійним до того моменту, поки папська онука, що навчалася в Києві, не прислала листа про приїзд. Примхлива панночка перевела на свій лад і життя, і господарство в маєтку. Устину вона обрала собі за покоївку. Жорстока, нестримана панночка одного разу ледь не задушила дівчину через те, що та зробила їй не таку зачіску. Коли панночка вийшла заміж за лікаря, вона взяла Устину із собою на хутір чоловіка. На новому місці панночка довго плакала через те, що чоловік лагідно поводиться зі своїми слугами. Але вона й тут все переробила на свій лад: знайшла всім «роботу тяжку», «лихо пекуче. Люди прокидалися й лягали плачучи, а сусіди-пани вихваляли її як гарну й розумну господиню. Устина, як і раніше, терпіла знущання та бачила, як страждають від лютої панії люди. Був у пана візник Назар. Він одружився з вільною дівчиною Катрею, через що вона теж стала кріпачкою. Коли в Катрі захворіла дитина, панія не тільки не дозволяла їй доглядати малюка, але й вигадувала все більше і більше роботи для жінки. Дитина померла, а Катря з відчаю втопилася. Назар, людина веселої жартівливої вдачі, не витримав горя і вирішив утекти від панів. Устина познайомилася з панським слугою Прокопом. Вони покохали одне одного і згодом побралися. Пані дала згоду на одруження тільки тому, що за молодих заступилися гості, які з’їхалися на хрестини новонародженого панського сина, однак чекала слушної нагоди для помсти. І коли Прокіп заступився за бабусю-служницю, яка пригостила дітлахів яблуками з панського саду, панія наказала чоловіку віддати холопа у москалі. Устина з чоловіком переїжджають до міста, де він вивчає військову справу, а вона заробляє гроші, ходячи на поденну роботу. Обоє щасливі. Тут їх і знайшов Назар, який утік від панів і зайшов попрощатися. Від нього вони дізналися, що на хуторі «на вибір дають: хоч утопись, хоч так загинь». Назар пішов і більше про нього ніхто нічого не чув. А невдовзі москалі вирушили в похід кудись на Литву. Устина провела чоловіка до Києва й залишилася там служити та чекати на його повернення. Вона не забуває його ні на хвилину: «Він чоловік мій і добродій мій. Поздоров його Мати Божа: я вільна! І ходжу, і говорю, і дивлюсь – байдуже мені, що є ті пани у світії»
Джерело: https://dovidka.biz.ua/institutka-korotkiy-zmist/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Пояснення:
Произведение посвящено описанию жизненного пути великого представителя казахского народа Кунанбаева Абая, завоевавшего себе славу поэта и просветителя.
Родившись в богатой семье и имея задатки для повторения жизни своего алчного отца, Абай отличается от родственников своим увлечением книгами и народным творчеством, которые ему прививали с раннего детства нежно дюбящие бабушка и мама.
Его единственным другом становится выходец из простой бедной семьи Ербол, ставший для Абая верным товарищем на протяжении всей жизни. Он, как и герой, придерживается нетрадиционных взглядов на судьбу своего народа, видя творящиеся беззакония и жестокость патриархальных законов. С Ербола Абай познает первую настоящую любовь, однако девушка оказывается с другим казахом и поэту не удается испытать настоящее счастье с любимой женщиной.
Спустя время, Абай влюбляется в красивую казашку Айгирим, за счастье с которой ему приходится выплачивать огромный калым ее отцу.
С приходом взросления у Абая разворачивается серьезный конфликт с собственным отцом, являющимся жестоким феодалом на казнь неповинных бедняков. Абай с яростным остервенением оказывает любую людям, оказавшимся в бедственном положении, особенно во время джута, отдавая им заготовленное в их семье сено и скотину.
В это время у Абая завязывается дружба с одним из представителей бедняков, борющегося за их права, Даркембаем, характеризующимся решительной натурой, острым разумом и свободой слова. Общаясь с Даркембаем, Абай встречает на своем жизненном пути и бунтаря Базаралы, который представляет собой дерзкого, бесшабашного воина-одиночку, отличающегося отчаянной храбростью в борьбе с богачами, выдержавшего несколько лет на каторжных работах.
Абай решает посвятить свою жизнь судьбе казахского народа, изучая литературные труды различных просветителей, особенно увлекаясь творчеством русских поэтов и писателей. Пушкинское письмо Татьяны из великой поэмы Абай переводит на казахский язык и его произведение становится любимым среди казахов.
Все свое время герой проводит в размышлениях о причинах несправедливости бренного мира, пытаясь найти методы изменения положения своего народа. Его личная жизнь оказывается не из легких, поскольку ему предстоит потерять обоих своих сыновей. Но Абай находит в себе силы выстоять перед невзгодами и остаться в памяти казахских жителей в роли великого творца, философа, стоявшего у истоков казахской письменности, создающего прекрасные музыкальные произведения и беспрерывно защищающего свой народ, борющегося за отмену неравенство среди людей.
В истории казахского народа Абай всегда остается в памяти как народный борец с непререкаемым нравственным авторитетом, пытающимся изменить устаревшие патриархально-родовые традиции, верящего в счастливое будущее для своих земляков, воспитавшим немало последователей своих морально-этических взглядов.
