Перечислите рождественские символы коледуеших быстрей​

За лето я прочитал книгу Леонида Николаевича Андреева - Рассказ о семи повешенных . Повесть посвящена Л.Н. Толстому . Рассказ о семи повешенных - повесть , история последних дней приговорённых к смертной казни. В действительности революционеров было семеро (арестовано девять, повешено семь), у Андреева их пятеро и два дополнительных персонажа, не имевших отношения к боевому отряду . Над революционерами проводят суд: Сергей Головин, Василий Каширин и Таня Ковальчук не скрывают своих имён, ещё двое предстают неизвестными, под кличками Муся и Вернер. Все они по-разному проводят в одиночных камерах дни и часы ожидания смерти. Муся как и другие революционеры испытывают большой страх и душевные муки . С Вернером же всё происходит в точности наоборот . Он не испытывает страха и поддерживает на суде напуганного Каширина. Оставшись в камере один, в отличие от своих товарищей, он не ощущает душевных мук, терзаний совести или стыда за недостойность . Он чувствует свободу и его охватывает любовь ко всем людям.

Каждая глава повести посвящена отдельным переживаниям конкретного человека. Дни ожидания казни становятся нравственно-психическим испытанием для всех семерых. Конец повести подчёркивает контраст жизни и смерти .

Мне не понравилась эта поэма так как она чрезвычайно негативна по своей природе . Я как Пацифист(ка) и сторонник(ница) духовно развитого общества предпочитаю более позитивные повести и рассказы .

Объяснение:

Творчість Йоганна Вольфганга Гете — найвище досягнення світової літератури Просвітництва, своєрідний підсумок усього, що було створено "віком розуму", а "Фауст" — найвище досягнення самого письменника. Його часто називають поетичним заповітом письменника людству.
В основу сюжету покладено старовинну легенду про вченого, що уклав угоду з дияволом, але Гете суттєво переробляє сюжет, ставить питання, актуальні для його часу, а, як виявилось, вічні. Головна проблема книги визначена Ще в пролозі: це одвічні філософські питання "що таке людина", "в чому її суть". Фауст покликаний вирішити спір між Господом і Мефістофелем. Він пізнав книжну премудрість, але не зміг знайти відповіді на одвічні філософські питання.
Суть протистояння Фауста і Мефістофеля в тому, що для людини головне: фізичне чи духовне, матеріальне чи ідеальне, моральність чи духовний занепад. У цьому протистоянні Гете показав свою впевненість у можливостях людини, її розуму, високий моральний потенціал.
Мефістофель спокушає Фауста, обіцяючи йому розкрити всі таємниці, дати найвищу насолоду, і якщо розум Фауста відмовиться боротися в суперечностях, якщо хоча б одну миттєвість він визначить як абсолютну істину, Мефістофель забирає його душу. Найвищу насолоду, найвище щастя людині дає кохання. Це одне з перших випробувань-спокус, якому підлягає Фауст. Мефістофель сподівається, що таким чином розбудить хтиву пристрасть Фауста, примусить забути про високий обов'язок людини. Але любовна історія розгортається зовсім не так, як планував чорт. Фауст і Маргарита щиро і палко покохали один одного, але відчувають складність і трагічність ситуації, в якій опинилися. Можливо, тому Фауст, хоча душа його захоплена,— він кохає Маргариту, не може сказати: "Зупинись, миттєвість!" Доля Маргарита трагічна: вона не тільки покинута коханим, вона вбила свою народжену дитину, ховаючись від суду людського, але кара не минула її. Останнє побачення Фауста і Маргарити — одна із найтрагічних сторінок світової поезії. Людський осуд, страждання від скоєних гріхів позбавили Маргариту розуму. Коли Фауст з'являється в темниці, де перебуває . приречена до страти Маргарита, вона наспівує дитячі пісеньки й лякається кожного звуку. Вона не впізнає Фауста, не вірить своєму щастю, що може бути врятована від страти. Вона говорить Фаусту про те, що немає гіршої долі, ніж вештатися з хворою совістю, і відмовляється покинути темницю. Фауст поривається залишитися з коханою, але дівчина проганяє його. Мефістофель, який скрізь супроводжує Фауста, дивлячись на Маргариту, каже, що вона буде на тому світі, як велика грішниця, засуджена. Але голос згори виправляє Мефістофеля: "Врятована". Образ Маргарити з'являється у поемі ще один раз, у фіналі. Душа Фауста після його смерті зустрічається з душею Маргарити, яка супроводжує його на небесах.
Історія кохання Фауста і Маргарити доводить читачеві, що людина сама відповідає за свої вчинки. Совість і сумління, як би зневажливо не ставився до них Мефістофель, притаманні людині. А порушення моральних законів призводить до трагедії. Історія Фауста і Маргарити найяскравіша. Усі інші спокуси, які пропонує Мефістофель Фаусту, не справляють на читача такого сильного враження. Фауст захоплюється природою, кохається з найвідомішими жінками в історії людства, але насолода красою не заспокоює Фауста.
Остання надія Фауста — це суспільна боротьба. Уже старий, знесилений, герой мріє, що "вільний народ буде жити на вільній землі", але він не бачить, що Мефістофель глузує з нього: навколо Фауста в землі порпаються не будівельники, а злі духи. Картина вільного народу, яка постає в його уяві, видається йому настільки грандіозною, що він міг би зупинити цю миттєвість. Життя покидає його, він падає, Мефістофель радіє, що зможе заволодіти душею Фауста, але в останню мить ангели забирають душу великого Фауста.
На думку Ґете, життя Фауста виправдане саме тому, що він знайшов шлях до іння своєї душі. І хоча цей шлях дуже довгий і важкий, людина повинна іти ним попри всі спокуси "мефістофелів".