Твір на тему караюсь мучусь але каюсь​

1. б

2. а

3. а

4. в

5. Фанта́стика — жанр художніх творів, в якому за до додавання вигаданих уявних елементів створюється світ, відмінний від сьогоденного, реального. Основною ознакою фантастики є наявність у творі фантастичного допущення — фактора, який невідомий або неможливий у реальному світі.

6. б

7.чарівні предмети і явища; дивні імена і назви.

8.Фантастичне:

Тварини розмовляють, наявність чудернадських і химерних істот( капелюшник, чирвовий валет, божевільний заєць), речі набувають незвичайних властивостей

Реальне:

Події відбуваються у сні

9. книжки несуть розраду; смути стрясають Британію

10. Діти, а дуже часто і дорослі люблять казки. Чому? Тому що у казці добро завжди перемагає зло, вони щасливо закінчуються, у казці існує те, чого бракує в реальному житті.

Про звичайні і незвичайні пригоди, що сталися з дівчинкою Алісою, розповідає у своїй книзі «Аліса у Країні Чудес» англійський письменник Льюїс Керрол. Слід зазначити, що цю казку читають люди різного віку, і вона й до сьогодні викликає неоднозначне ставлення. Деякі письменники і літературознавці вважають, що казка Льюїса Керрола — твір для дорослих.

На перший погляд, у казці багато нісенітниць. Це пояснюється багатьма причинами. По-перше, своєрідністю твору. Історія про Алісу починається як повість, а потім переходить у казку. А у фіналі твору читач дізнається, що все написане просто наснилося Алісі. «Сон» дівчинки — це композиційний прийом, який допоміг авторові ввести героїню у казку.

У тексті багато алегорії, символіки, метафоричності. Американський письменник Р. Бредбері писав: «Країна Чудес — це те, що ми є». Тобто, Льюїс Керрол зобразив людське життя, реальний світ, сповнений абсурду.

На жаль, дорослі, заклопотані своїми проблемами, не завжди помічають дива, що існують у житті. За казковим королівством, зображеним Льюїс Керролом, видніється Англія з її законами, судом, королівською владою, — усе те, що створили дорослі.

Королівський двір постає у вигляді колоди карт. У карти, як відомо, грають, їх тасують. Отак і королева на свій розсуд грала своїми підлеглими. Тобто життя — це складна гра, у якій завжди одні виграють, а інші — програють. Усі люди різні, як і мешканці Країни Чудес: Королева — зла, знервована, Миша весь час ображається, Гусінь — гонориста, Грифон і Черепаха — роздратовані, Чеширський Кіт завжди усміхнений.

У тексті багато дивних речей, віршів. Але вони є дивними лише з точки зору дорослих. Оскільки їх засмоктало божевільне життя і вони втратили чистоту поглядів, думок, уміння дивуватися і вірити в чудо.

Казка Льюїса Керрола змушує дорослих зупинитися і побачити незвичайне у звичайному. А дітям допомагає розвивати фантазію, уяву.

Коли перегорнута остання сторінка твору, завжди залишаються роздуми над нею, над тим, як ми живемо, якими слід бути. Отже, автор достукався до найпотаємніших глибин душі читача. А це і є найголовніше.

Главный змей-искуситель — сосед Санька — “был вреднее и злее всех левонтьевских ребятишек”. Когда его сёстренки и братишки съели все свои ягоды, он упрекнул Витю в жадности и трусости. Этого стерпеть мальчик никак не мог и легко “попался на уду”, позволил съесть и свою землянику.
Этот Санька посоветовал обмануть бабушку: “Ты в туес травы натолкай, сверху ягод — и готово дело! ” Мальчик так и поступил. Чтобы вредный Санька не проболтался, пришлось для него из кладовой украсть калач.
Вину свою мальчик почувствовал сразу: долго не мог уснуть, с тоской ожидал возвращения бабушки, думал: “Вон как хорошо было жить. Ходи, бегай, играй и ни о чём не думай”. Вечером он не спешит домой, спать ложится в кладовке.
“И срамила же меня бабушка! И обличала же! Только теперь, поняв до конца, в какую бездонную пропасть ввергло меня плутовство и на какую «кривую дорожку» оно меня ещё уведёт, коли я так рано взялся шаромыжничать, коли за лихим людом потянулся на разбой, я уж заревел не просто раскаиваясь, а испугавшись, что пропал, что ни прощенья, ни возврату нету... ”
“Я зажмурился и открыл глаза. Ещё раз зажмурился, ещё раз открыл. По скоблёному кухонному столу, будто по огромной земле, с пашнями, лугами и дорогами, на розовых копытцах скакал белый конь с розовой гривой”.

Существует русская поговорка “Не выноси сор из избы”. Но бабушка Катерина Петровна всем, кого встречала в это утро, рассказывала про проступок внука?
Виктор Астафьев не рассказал нам, каким образом раскрылся обман в городе. Мы знаем только по словам бабушки, что купила ягодки “культурная дамочка, в шляпке”. Возможно, прямо на рынке, пересыпая ягоды, она увидела вместо ягод траву и стала справедливо возмущаться при виде столь явного мошенничества. Поставьте теперь себя на место бабушки, и вы поймёте, как стало стыдно и неудобно пожилому человеку.

Прощение у бабушки предшествовало наказанию, ведь пряник уже был куплен, а мальчик ещё не повинился. Уже зная об обмане, бабушка всё же покупает внуку пряник — коня с розовой гривой.
Пряник для мальчика был и игрушкой, и лакомством, и символом.

Писатель рассказывает о себе правдиво, не приукрашивая действительности, он вынес для себя уроки из этой истории.

Этот рассказ о детстве — чудной поре познания мира, первых столкновений с жизнью, времени, когда ты бывал невозможно счастлив и безнадёжно одинок. Есть такое выражение: “Все мы родом из детства”. Оно подчёркивает, что детство очень важно в становлении характера, в формировании представлений о мире и людях. Это время согрето любовью и заботой родных людей, их бесконечным терпением и добротой, поэтому и вспоминается как счастливая пора в жизни любого человека. А если оно пришлось на суровые, голодные годы? Но и тогда оно было прекрасным, потому и помнится.