Речь автора переполнена восклицательными знаками. Как называется такой стилистический прием в художественном произведении?

В час гарячий полудневий

Виглядаю у віконце:

Ясне небе, ясне море,

Ясні хмарки, ясне сонце.

Певне, се країна світла

Та злотистої блакиті,

Певне, тут не чули зроду,

Що бува негода в світі!

Тиша в морі… ледве-ледве

Колихає море хвилі;

Не колишуться од вітру

На човнах вітрила білі.

З тихим плескотом на берег

Рине хвилечка перлиста;

Править хтось малим човенцем, –

В'ється стежечка злотиста.

Править хтось малим човенцем,

Стиха весла підіймає,

І здається, що з весельця

Щире золото спадає.

Як би я тепер хотіла

У мале човенце сісти

І далеко на схід сонця

Золотим шляхом по

Попливла б я на схід сонця,

А від сходу до заходу,

Тим шляхом, що проложило

Ясне сонце через воду.

Не страшні для мене вітри,

Ні підводнії каміння, –

Я про них би й не згадала

В краю вічного проміння.

Можно, так как сначала Наденька очень боялась и отказывалась кататься, но ради внимания мужчины она готова терпеть страх, чтоб услышать эти слова.

Для автора это была шутка, розыгрыш, просто он хотел ее отвлечь, переключить ее внимание, когда они ехали с горы. Эти слова для него ничего не значат, он не связаны ни с какими то ни было переживаниями или чувствами.

А для Наденьки " для нее теперь это самое счастливое, самое трогательное и прекрасное воспоминание в жизни..."

С одной стороны, эта шутка достаточно плоская, а с другой Наденька же не знает, что это была шутка.