Жанр «Євшан-зілля»: ліро-епічний твір, поема. Тема «Євшан-зілля»: зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина , який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за до вшан-зілля. Ідея «Євшан-зілля»: возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї. Основна думка: 1) щастя можна знайти тільки на рідній землі; 2) «…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають». 3) Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати. Композиція «Євшан-зілля» • Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика тих, хто край свій рідний «…зацурали, занедбали…». • Зав’язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за до гудця повернути єдину дитину на Батьківщину. • Кульмінація: хлопець згадав рідний край за до вшан-зілля. • Розв’язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому. Художні засоби “Євшан-зілля” епітети:слова гучні і мальовничі; пісня рідна, половецька, невпинна; вчинки войовничі; спів ніжний, колисковий любий, сильний, дужий; рідний степ, вільний, пишнобарвний квітчастий; край веселий: в землі чужій, ворожій; кохана дитина; вдача молодецька; походи молодецькі; він сидить німий, байдужий;чарівне зілля; метафори: оповідання зворушує почування, таїться пророкування;сну не знають його очі; кров’ю з серця слово точиться; виглядають очі; ти шугаєш соколом. Вовком скачеш порівняння: наче вітер у негоду, загула пісня, мов скажена хуртовина, мов страшні громи стогнали струни і той спів; Риторичні питання і звертання: Україно! Мамо рідна! Чи не те ж з тобою сталось? Чи синів твоїх багато на степах твоїх зосталось? синоніми: зажурився, засмутився; улещає, намовляє; йде, приходить; шугаєш. Короткий зміст «Євшан-зілля» Горе тій людині, яка відцуралась від свого і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька. Йдеться в поемі про взятого в полон сина половецького хана, якого, хоч він і був у неволі, оточили розкошами, і він став забувати рідний степ, бо вже звик до чужини. Хан страждає від розлуки з сином, і тоді він посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака. Але це доручення виявилося дуже складним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: «…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!» Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля, привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ — «широкий, пишнобарвний і квітчастий». Історія написання «Євшан-зілля» Доля України, проблема історичної пам’яті її народу турбувала поета повсякчас, у 1895 році він написав прекрасну зворушливу поему «Євшан-зілля». Цей твір — авторська інтерпретація дуже давньої легенди, про яку М. Вороний дізнався з Іпатського літопису. Автор її не просто переповідає, а переосмислює поему в науку своїм сучасникам, які зневажливо ставилися до рідного краю. Поема переносить нас у часи існування Київської Русі, під час князювання Володимира Мономаха. В поемі «Євшан-зілля» проблема, яку піднімає автор, є актуальною і сьогодні, бо розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є нашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завжди пам’ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними щедротами: хлібом-сіллю і піснею, чесною звитягою і милосердям до скривджених.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/yevshan-zillya-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua
Мой любимый былинный герой – это Илья Муромец. Мне очень нравится описание этого богатыря в былине про Илью Муромца и Соловья – разбойника.
Илья Муромец, настоящий защитник русской земли. Он не может проехать мимо беззащитных людей. В былине это описано тем, что Илья Муромец по пути в Киев – град проезжал мимо Чернигова и увидев силу несметную решил черниговцам. Он побил всех их врагов и взамен ничего не потребовал, а только попросил показать ему дорогу прямоезжею в Киев – град. Черниговцы, жалея своего попросили не ехать этой дорогой, потому что, у креста Леванидова сидит Соловей – разбойник Одихмантьев сын. Своим криком и свистом, он все лазоревы цветочки осыпает, да людей убивает. Но и тут Илья Муромец свою храбрость проявил. Не испугался он, не послушал черниговцев и поехал дорогой прямоезжею. А так как богатырём он с рождения был, смертельный крик и свист разбойника его не погубил. Выстрелил Илья Муромец в разбойника и выбил ему правое око косицею. Приехав в Киев – град он не стал хвалиться. Как надобно покланялся он князю и присутствующим и дождался вопроса князя о прибытии его в Киев. Во время рассказа своего, он ничуть себя не вознёс и спокойно предложил князю посмотреть на разбойника, который находится у него во дворе. Для того, что бы потешить князя, Илья Муромец приказал Соловью – разбойнику засвистеть в полсвиста соловьиного и закричать в полкрика звериного. Но соловей засвистел во всю силу и закричал во всю мощь. Все кроме испуганного князя Владимира и Ильи Муромца попадали мёртвыми. После такого действия Соловья – разбойника, Илья Муромец убил его.
Общие черты характера Ильи Муромца, это храбрость, смекалка, бесстрашие, любовь к своему народу и ненависть к врагам своей родины. Илья Муромец, это богатырь, подвиги которого, восхищают и воспеваются людьми.
Я к примеру взяла тебе.
