Відповідь:
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
На мой взгляд, роман «Герой нашего времени» назван именно так по нескольким причинам. В первую очередь, главный герой неразрывно связан со своей эпохой, с жизнью дворянства, с его отношением к миру. Лермонтов показывает нам человека, полного противоречий, но, тем не менее, находящегося в поиске истины. Но находит ли он то, что ищет?
Нет, Печорин, подобно Онегину, не видит своего счастья. Скука и эгоизм объясняются не внутренней пустотой героя, а более глубокими причинами. «Современный человек» у Лермонтова не виновен в своей бесполезности для общества. Автор как бы представляет своему герою полную свободу выбора, однако поступки Печорина незаметно демонстрируют не только его волю, но и стоящую за ними власть обстоятельств, а главное – влияние современного общества.
Таких людей, как Печорин, в дворянском обществе николаевской России было немного. И, тем не менее, в этом своеобразном, исключительно одаренном человеке Лермонтов показал типичного дворянского героя 30-х годов.
Герой не только не имеет ничего общего, но и глубоко враждебен обывательскому, обыденному отношению к действительности, которое господствует в дворянском обществе. Критический взгляд умного и наблюдательного Печорина на действительность его времени во многом совпадает со взглядами самого автора.
Время создания романа богато значительными событиями в общественной жизни. До русской публики стали доходить идеи Гегеля, сочинения утопистов – Фурье, Руссо и других. Вместе с тем, в России происходило заметное оживление общественной мысли, рождалась славянофильская идеология. Это было время появления многочисленных тенденций, еще не оформленных, но уже заявивших о себе. В этой эпохе только возникающих литературных идей Лермонтов создает роман, вобравший в себя всю «незавершенность» эпохи.
Также следует подробнее остановится на слове «герой» в названии романа. Само это слово несет в себе несколько значений. Герой – это и главный персонаж романа, и, вместе с тем, яркая личность эпохи, чем-то заслужившая это звание. Сразу же возникает во Можно ли считать Печорина героем, потому что его поступки и действие не всегда носят героический характер?» Лермонтовский герой необыкновенен, «странен», и все события, в которых он участвует, столь же необыкновенны и странны.
Печорин – это сложившийся характер, который попадает в неожиданные ситуации. Он представлен как исторически закономерный герой времени. Наверное, такая эпоха не могла рождать иных героев.
При своей «странности», непохожести на других, Печорин, тем не менее, типичный герой своего времени, так как эгоизмом, противоречивостью характера, хандрой болен не только главный персонаж романа, но и все общество в целом.
Таким образом, назвав свой роман именно так, Лермонтов хотел показать, что Печорин является «визитной карточкой» своей эпохи. В его образе, по замыслу автора, соединилась типичность такой личности в обществе и ее уникальность, потому что в другие времена судьба главного героя сложилась бы иначе.
Объяснение:
