Образи, які звуться «вічними» у літературі, представляють собою такі образи, які стали втіленням певних загальнолюдських рис, стали називними для певного типу людей, явищ. Наприклад, Дон Кіхот став втіленням безкорисливої любові до справедливості, Обломов – символом лінощів, а Плюшкін – уособленням скупості, скнарості. «Вічні образи» - велике надбання людської культури, класичної літератури.
Образ Прометея, створений в трагедії давньогрецького драматурга Есхіла «Прометей закутий», також є «вічним» для світової художньої культури. Він – втілення героїчної самопожертви заради інших, героїчного, безкорисливого служіння людям. Також образ Прометея є втіленням залізної волі, міцного духу, нескореності. Титан Прометей таким чином став символом одвічних прагнень та ідеалів людства. Він – сильний герой, який робить свідомий вибір – бути альтруїстом, допомагати іншим, та йде своїм шляхом до кінця. Вказані риси характеру Прометея є змістом поняття «Прометеїзм», яке виникло від імені титана.
Образ Прометея надихає людей бути мужніми, незламними, с честю та гідністю переносити труднощі та тортури, не піддаватися на спроби супротивників улестити, підкупити або залякати. Образ Прометея вчить цілеспрямовано діяти на благо інших людей, усього людства.
Вічний образ Прометея здавна надихає письменників, поетів, художників та інших митців. До образу Прометея у своїй творчості звертались Гете та Байрон, а з українських митців - Тарас Шевченко в поемі «Кавказ», Максим Рильский та Андрій Малишко в своїх поезіях. А Леся Українка присвятила Прометеєві такі рядки:
«Ти, Прометею, спадок нам покинув,
Великий, незабутній. Тая іскра,
Що ти здобув для нас від заздрих Олімпійців,
Я чую пал її в своїй душі…»
Література — дивна річ. Іноді сучасникам поета чи письменника здається, що поряд з ними — геній. Вони зачитуються його творами, а минає час — і майже ніхто вже не може згадати, що то за автор такий був. А іноді сучасники не розуміють, не можуть оцінити усю велич митця, поряд з яким їм випало щастя жити. Помирає митець у бідності, невизнаним… А наступні покоління відкривають і відкривають для себе його твори, визнають його талант.
Є безсмертні творці, чиєю творчістю пишається людство. Існують безсмертні вірші, романи, новели, у яких кожне нове покоління читачів відкриває все нові глибини. Існують так звані «вічні образи» в літературі. І якби могли зустрітися люди різних століть і заговорити про літературу чи просто про життя, то імена Дон Кіхота, Гамлета, Ромео та Джульєтти, Робінзона об’єднали б співрозмовників.
Ці герої ніби виходять із творів і живуть своїм самостійним життям. їхні портрети намагаються створити художники та скульптори, композитори, драматурги, поети присвячують їм свої твори. Є в світі немало й пам’ятників героям, що зійшли зі сторінок книг.
Що ж робить деякі літературні образи «вічними», такими, у яких кожне покоління, кожен читач знаходить цінне, цікаве й зрозуміле? Мабуть, те, що ці образи втілюють вічні цінності або вічні проблеми людства.
Наприклад, головний конфлікт роману Сервантеса «Дон Кіхот» — зіткнення ідеалу та уявлень про дійсність із самою дійсністю, є актуальним в кожну епоху.
Завжди знаходяться благородні ідеалісти, захисники добра і справедливості, які не в змозі реально оцінити дійсність, але героїчно відстоюють свої ідеали. Іноді їхні вчинки сучасники називають «битвою з вітряками», існує навіть поняття «донкіхотство». Воно містить, з одного боку, прагнення до ідеалу, сміливість, безкорисливість, а з іншого — прихильність до фантазій, мрій і деяке дивацтво.
Объяснение:
