Назавіце вядомыя вам жанры лірыкі.​

Головний герой оповідання — білий кінь Шептало, який працює на одному з господарств, виконуючи разом з іншими кіньми важку й обридлу щоденну роботу, і терпляче зносить удари батогом від конюха Степана та хлопця-підпаска. Шептало згадує, як колись його, молодого й гордого, «зломили», осідлали люди, примусивши працювати на себе. 
Колись давно природний розум підказав йому, що треба лише вдавати «покірного і роботящого» і що «розумніше до часу прикинутися скореним, лишившись у душі вільним, аніж бути скореним насправжки»

І ось одного разу, обурений брутальністю конюха і підпаска, Шептало «як ніколи досі, відчув свою неволю» і вирвався з чіпких рук хлопця. До пізньої ночі  бігав кінь по лугах і яругах, насолоджуючись волею, яка «пахла живою вільгістю, міцним настоєм лугових трав і молодого сіна». Ще ніколи не бігалось йому так легко. Стомившись, він упав на спину і качався по м’який траві, подався до річки — попив води і скупався. Стоячи у воді, він «побачив у водянім дзеркалі себе — незвично білого, аж до щему в очах». Гірка правда відкрилася Шепталові. Це тепер, змивши із себе пил і бруд, він знову став білим красенем, а там, у стайні, був «бруднувато-сірим, попелястим» і звичайним, як усі.  
Білий кінь Шептало — це алегорія. У цьому образі автор зображує непересічну людину, яка не хоче приймати рабську долю, бути «як усі», опирається «сірій» буденності, але зазнає поразки у цій боротьбі. Письменник хотів показати, як під впливом повсякденного життя і суспільних умов яскрава, але слабка людська особистість втрачає, індивідуальність, зраджує свої мрії, пристосовується до оточення.  Вона усе життя перебуває у стані внутрішнього роздвоєння, суперечки між розумом і серцем. Це якнайкраще доводять останні рядки оповідання. Білий кінь, повернувшись додому, не зміг потрапити на подвір’я, що для нього вже було зачинене, і тоді він «скільки зміг, просунув голову між двох жердин та й собі задрімав…»

Я согласна с высказываниями лишь от части.По моему мнению не всякая книга может дать хороший совет,если она написана человеком глупым или плохим(При условии ,что читатель и сам таковым не является).Адекватному человеку врятли хотелось бы дружить с книгой "Моя борьба" ,которую написал Адольф Гитлер,а также брать от туда опыт диктатора и получать наслаждение от его мыслей и убеждений.Встает вопрос: "О какой книге идет речь,чтобы утверждать,что она дала хороший совет и стала другом?".

Если книга действительно хорошая (Тут ,однако,все же субъективно,но возьмем мы в данном случае произведение,которое написано без призывов к насилию/травли,а также грамотно написанное ),то она может залечь в сердце и дать хороший совет.

Объяснение:

Я надеюсь столько хватит?

По своей сути текст с рассуждением-это выражение своего отношения к тому или иному.Поэтому это чисто мое мнение.У вас оно может отличаться.

Ошибок вроде нет,но советую перепроверить.

Удачи!