Роман Михайла Юрійовича Лермонтова «Герой нашого часу», на мій погляд, незвичайне явище літератури взагалі і, зокрема, літератури XIX століття. Це твір, який змушує читача думати, міркувати, заглиблюватися в думки і почуття персонажів, намагатися зрозуміти і пояснити для себе їхні вчинки. Історія, розказана Лермонтовим, захоплює, як цікава гра, тому що майже всі люди люблять загадки.
А головною загадкою в творі, звичайно, залишається образ Григорія Печоріна. Це, безсумнівно, багатоплановий, об’ємний, неоднозначний характер, і мета автора – якомога повніше розкрити його у всіх можливих проявах. Дивовижно те, як письменник втілює у творі свою ідею: він немов аналізує Печоріна, кладе на шальки терезів його дії, думки, почуття. Читач знайомиться як з враженням оточуючих героя людей, з реальними подіями, що відбуваються навколо нього, так і з його душевним станом, ходом міркувань, внутрішньою стороною, виворотом його життя. Це допомагає розібратися в тому, хто ж є герой нашого часу.
Ще в передмові Лермонтов каже, що герой нашого часу – це «портрет, складений з пороків усього … покоління, в повному їх розвитку». Тому з самого початку образ Печоріна сприймається як цілком негативний, що в наслідку підтверджується його вчинками і поглядами. Але, на мою думку, не варто однозначно негативно ставитися до цього героя, адже не випадково автор завершує передмову так: «Досить і того, що хвороба вказана, а як її вилікувати – це вже Бог знає!». Думаю, саме тому не можна безапеляційно засуджувати Печоріна: до людей, що страждають якою-небудь недугою, слід виказувати скоріше співчуття, ніж неприязнь. А в даному випадку героя дійсно вразила хвороба, але не тілесна, а духовна, поширена в тогочасному суспільстві, хвороба, відголоски якої не зникли і в наші дні.
