В чому суть твору "до мольпомени"​

Нещодавно я прочитала п'єсу Г. Ібсена 'Ляльковий дім',що дуже мене вразила і залишила в роздумах на деякий час. Читаючи, я проводила паралелі між собою і головною героїнею Норою. Я разом із нею думала,як вчиню в той,чи іншій ситуаціях.
Для менете цей твір дороговказ,що вчить не поспішати дорослішати і вибирати лише правильних та достойних людей поруч. Родина Хельмерів гралася в почуття,а несправжність відносин дивувала,як люди навколо не помічають цього ліцемірства. Нора справді кохала Торвальда,і саме через це поставила свою честь під загрозу,підписавши докменти підписом батька. Жінка хотіла врятувати чоловіка від хвороби,адля цього потрібні були гроші. Дівчина розуміла,якщо омана розкриється,то Торвальд буде дуже злий,не звертаючи уваги на добрі наміри. Дізнавшись про махінації дружини,замість підтримки, Нора отримала лише гнів і непорозуміння з його боку. Насправді ж Торвальд хвилювався за свій статус,за те,як до нього ставитимуться люди. Після моралей та криків,людина,що розповіла таємницю Нори пообіцяла не розголошувати про це,одразу ж чоловік змінився,пригорнувши до себе жінку і вибачаючись казав,що все буде добре. Зрозумівши,що Торвальд не цінує Нору і не рахується з ії думками,а просто співіснує,неначе з лялькою-вона пішла. Нора хотіла побачити справжнє,вільне життя і знайти себе,в чому я ії підтримую.
Через відкритий фінал,у кожного будуть свої думки,щодо вчинку і майбутнього Нори. Але після прочитання,я зрозуміла-це одна з найкращих п'єс,яку я читала.Вона вчить нас бути із тими людьми,хто нас цінує і поважає,а не нехтує нашими почуттями і думками

В. Г. Белинский писал: «Нет двух поэтов столь существен­но различных, как Пушкин и Лермонтов. Пушкин — поэт внутреннего чувства души; Лермонтов — поэт беспощадной мысли, истины. Пафос Пушкина заключается в сфере самого искусства как искусства; пафос поэзии Лермонтова заключает­ся в нравственных вопросах о судьбе и правах человеческой личности». Конечно, в данном высказывании великий критик несколько сгущает краски, потому что нельзя сказать, что в поэзии Пушкина нет мысли и истины, а стихи Лермонтова ли­шены внутреннего чувства. Но тем не менее разница двух ге­ниев очевидна. Лермонтова можно назвать первым психологом в литературе, его Печорин — образец глубокой рефлексии и тончайших самонаблюдений, в то время как Пушкина по ана­логии можно определить в качестве гениального предпсихолога, умеющего великолепно показать человека через его внеш­ние проявления: поступки и речь.