З чим тісно була пов'язана давньогрецька лірика?

Мой обычный учебный день начинает­ся с моего прихода в школу. Раньше мы жи­ли далековато, и я добирался до школы на автобусе, поэтому мне приходилось вставать в семь часов. Теперь я живу недалеко, поэто­му просыпаюсь в половине восьмого утра. Иду в школу пешком, это нисколько не трудно. Идти пешком интересно, особенно когда рядом идёт твой лучший друг. Первый урок — русский язык. Мы изу­чаем новые правила, выполняем упражнения, пишем диктанты, сочинения, изложения. Эти уроки учат нас правильной речи, культуре об­щения. Я всегда считал и считаю до сих пор уроки русского языка одними из наиболее важных среди учебных предметов. Без зна­ния родного языка невозможно добиться круп­ных успехов в изучении других предметов, где много теоретического материала и нужно учиться по учебникам. Второй и третий уроки отданы, обычно, тоже серьёзным предметам. Это, чаще всего, ма­тематика и история или биология. Если мате­матика, как и русский язык, — письменный предмет, то история или биология — предметы устные. Здесь важно уметь слушать и рассказывать то, что выучил или прочитал дома, а также то, что запомнил из объяснения учителя. Четвёртый урок — ИЗО, физкультура или музыка. Это, как обычно, самые любимые на­ши предметы. Почему? Потому что здесь поч­ти все могут проявить себя, часто получают хорошие оценки, а на ИЗО и музыке есть воз­можность показать своё творчество. Физкуль­тура проходит или в спортзале, если плохая погода, или на спортплощадке, если погода нормальная. Все предметы проходят в отдельных ка­бинетах. Каждый кабинет оформлен по-своему, и каждый из них по-своему хорош. В ка­бинете русского языка на стенах развешаны красивые стенды с правилами и памятками. В кабинете математики неоценимую оказывают различные таблицы, а особо инте­ресна огромная раздвижная доска, на которой умещается почти весь материал урока. Пятый и шестой уроки — трудовое обуче­ние. Уроки эти проходят у девочек в кабинете труда, а у нас, мальчиков, в мастерских. Нас учат вещам, которые обязательно пригодятся нам в жизни: работе с деревом, с металлом, основам слесарного дела. Очень важный и ин­тересный предмет — трудовое обучение. Все ребята обожают его. Так проходит мой обычный школьный день. Каждый такой день насыщен множест­вом интересных и разных вещей, и рассказать о каждой из них просто невозможно

ответ:Однією із найпопулярніших п'єс Бернарда Шоу є його драма "Пігмаліон". Сюжет її навіяний автору давньогрецьким міфом про скульптора Пігмаліона, який закохався у своє створіння — статую прекрасної Галатеї і силою свого кохання ожи-вив її. У п'єсі Б. Шоу історія дещо інша. Зовсім випадково відомий учений-лінгвіст Генрі Хіггінс зустрічається із молодою дівчиною Елізою, яка продавала на вулиці квіти й на парі із полковником у відставці Пікерінгом, який теж займався мовознавством, береться перетворити цю вуличну квіткарку на світську герцогиню. Полковник Пікерінг обіцяє Хіггінсу сплатити все, скільки буде коштувати цей експеримент, ще й до того обіцяє визнати професора найталановитішим педагогом у світі.

Починається незвичайний експеримент. Професор Хіггінс активно береться за справу. Але й завдання в нього не з легких: вулична квіткарка з явно визначеним мессонгрівським діалектом, яка і уявлення не має про світські манери поведінки, повинна в досить-таки короткий відрізок часу опанувати не лише літературну мову, а й набути навичок поведінки, які властиві дамі з вищого світу. Власне кажучи, професорові потрібно створити нову людину, нову особистість. Генрі Хіггінс ретельно береться за свої обов'язки вчителя: старанно й наполегливо навчає дівчину, як правильно вимовляти слова, будувати речення, працює над збільшенням її словникового запасу, слідкує за тим, щоб у мові дівчини не було нічого притаманного її колишньому оточенню. Але йому довелося не лише працювати з Елізою над правилами фонетики й орфоепії. Не менше важило й те, як дівчина вміла поводитися в суспільстві. Хіггінс водив Елізу на концерти класичної музики, в оперу, на художні виставки, навчав, як поводити себе в тій чи іншій ситуації, прищеплював гарні манери.

"Але якби ви знали, як це цікаво — узяти людину й навчити її говорити інакше, ніж вона говорила до цього часу, зробити з неї зовсім іншу, нову істоту. Адже це означає — знищити провалля, яке відділяє клас від класу, душу від душі", — каже Хіггінс.

Проте й учениця була дуже здібна: вона мала тонкий слух, неабиякі лінгвістичні здібності, відзначалася старанністю й дуже швидко у навчанні, підвищувала свою загальну культуру. Та, на свою біду, Еліза закохалася не лише у навчання, а й у свого вчителя. А він, цей експериментатор, зовсім не думав і не цікавився, що у дівчини є душа, людська гідність, що їй властиві якісь високі помисли й почуття.

Його цікавив лише експеримент і його результат, а не його маленьке "піддослідне кроленятко", на яке він зовсім не звертав уваги й не визнавав за рівну йому людину. Еліза була лише об'єктом його дослідження і застосування його методів.

Нарешті настав час іспиту. На пікніку, званому обіді, в опері Еліза поводилася як справжня герцогиня, чаруючи всіх присутніх не лише своєю незвичайною вродою, а й вишуканими манерами й бездоганною літературною мовою. Хіггінс радіє. Честолюбство його потішено. Парі виграно.

"Все-таки це була значна подія. Ми отримали блискучу перемогу", — каже полковник Пікерінг.

Експеримент закінчився вдало. І стомлений Хіггінс заявляє полковнику: "Більше я виробництвом герцогинь не займаюся". І ніхто з них — ні професор Хіггінс, ні полковник Пікерінг — не замислюються над тим, що буде далі з дівчиною. Що вона не діаманти, які на деякий час взяли в заставу, а коли вони вже непотрібні, їх можна віднести назад. Світ, з якого вона вийшла, Еліза вже давно переросла й не може й не хоче повернутися до минулого. Але й майбутнє її досить туманне, її почуттів Хіггінс не поділяє. Як складеться її доля?

"На що я гідна, до чого ви мене пристосували?" — каже вона своєму вчителю. Але ці питання професора Хіггінса зовсім не хвилюють. Більше того, навчивши дівчину правильно й красиво говорити, гарним манерам, сам він у її присутності дозволяє собі нечемно поводитись із нею, навіть вживати негарні слова. Дивиться на Елізу, як на якесь бездушне створіння.

"Я сам зробив це єство із пучка гнилої моркви ковентгарденського ринку", —-виголошує Генрі Хіггінс. І це заявляє професор лінгвістики! Чи не час зайнятися вихованням його самого й завдяки якомусь експерименту розбудити його черству, егоїстичну душу.

А як шкода, що Елізі — гарній, розумній, талановитій дівчині — немає гідного місця в сучасній буржуазній Англії. Слід лише сподіватися, що все ж цей експеримент професора Хіггінса дасть можливість Елізі не розгубитися в цьому жорстокому світі, знайти пристосування своїм набутим знанням, зберегти свою людську гідність.