Можем ли мы кратко восстановить судьбу Пимена​

Місяць семи погод 

Назва першого місяця осені пов'язана з вересом — рослиною, вельми поширеною на Поліссі. Цей вічнозелений кущ квітує з серпня і до кінця жовтня. Але найпишніше рожево-бузкове суцвіття вкриває соснові бори, торф'яники та піщані пагорби саме у вересні. Верес, як і липові гаї, є вельми цінним медоносом.  

Щоправда, у наших краях вересовий мед не вельми шанують за його гіркуватий присмак. Проте в інших народів, зокрема французів, солодкий продукт, зібраний з вересу, вважається справжнім делікатесом.

Отже, на думку філологів, назва початкового місяця осені безпосередньо пов'язана з буйним цвітінням вересу.

Сучасна назва вересня в нашому календарі закріпилася відносно недавно — на початку нинішнього століття. До цього в кожному регіоні були свої, «домашні», наклички. У давньоруській мові зустрічаємо офіційну назву руєн, а по-народному — ревун. Поряд з цим уживалася й назва зарев.  Ті й ті наклички, за твердженням мовознавців, походять од жовтого кольору (саме о цій порі починає жовтіти листя) та руєнія (ревіння) оленів і лосів, котрі влаштовували цієї пори шлюбні герці.

Книжна мова періоду Київської Русі фіксує також назву варєснець. Дехто вважає, що його походження пов'язане з першими паморозками, які характерні для вересня.

На західноукраїнських землях відомі назви маїк (починають маятися, тобто зеленіти, ранні сходи озимини) і сівень — пора масового висівання озимого збіжжя. Іноді вересень називали й бабським (бабиним) літом, а також покрійником — від свята Покрови, котре припадає на 1 жовтня старого стилю. Під цю пору земля вже покривається опалим листям

Із середини вересня відлітають у вирій птахи. Наші пращури, побачивши в небі ключ журавлів, приказували:

— З чужої сторононьки вертайтеся додомоньку!

При цьому годилося загорнути в хустину грудочку землі й тримати її до весни. Помітивши перший журавлиний ключ, що повертався з вирію, ту грудочку одразу закопували в полі чи городі. Це означало, що весна буде щедрою й буйною.

З приходом вересня в природі відбуваються істотні зміни. Прохолодними стають ночі, нерідко вранці над левадами зависають густі тумани, падають на землю перші приморозки.

Останній місяць вважається особливо вередливим. Він може подарувати яскраве сонце і забивні дощі, прохолодну ніч і теплий тихий день — коли над головами пливе павутиння, так зване «бабине літо». Не випадково про нього кажуть: «Вересневий час — сім погод у нас: сіє, гріє, віє, туманіє, холодніє, гуде ще й згори йде!»

Жовтень на весілля багатий!Ненав'язливо, але впевнено увійшла в свої права осінь, котру ознаменував один з найшанованіших у слов'ян місяців — жовтень. У сучасному місяцеслові він посідає, як відомо, десяту позицію. Латинська ж назва, що нею користуються нині чимало народів, фіксує його лише восьмим — «октобер». Українська назва другого осіннього місяця, на відміну від латинської, не потребує будь-яких пояснень. Довколишні гаї вже зодягнися в яскравий привабливий жовтогарячий колір з усіма його відтінками. Назва жовтень, як стверджують давні джерела, була відома ще з часів Київської Русі.

Ставр Годинович

          

Случилось это давным-давно в городе во Киеве. Правил Киевом великий князь, звали его Владимиром.

Вот однажды собрал князь гостей; князей да бояр на пир честной. Сидят гости на пировании в палатах белокаменных - пьют, едят, да друг пред дружкой похваляются. Только один гость сидит не хвастает, зовут его Ставром Годиновичем. И спросил его князь: "Что молчишь, сидишь Ставрушка? Али нечем тебе похвастаться". Отвечает ему Ставр: "Есть у меня, светлый князь, и золота и серебра предостаточно. Но свою жену Василису я ценю дороже злата-серебра! Нет ей равной по уму по всей Руси Великой, всех она перехитрит!"

Не понравились князю таковы слова гостя честного и задумал Владимир нехорошее. Приказал он своим слугам схватить Ставра Годиновича, посадить его в погреба глубокие. "Если женушка твоя такая умная, пусть сумеет тебя оттуда высвободить".

И дошли худые вести до терема Василисы Микуличны. Как узнала она, что муж ее сидит в темном погребе, стала она думать - как его освободить из острога. И подумала она: "Деньгами его не выкупишь, силою не выручишь, а могу его своею догадкою, женской хитростью, да изворотливостью".

Первым наперво - отрезала она косоньки свои длинные, уложила волосы по молодецки. Назвалась добрым молодцом Василием Микуловичем и отправилась из терема высокого в путь - выручать мужа любимого.

Приезжает она к князю Владимиру, в его палаты белокаменные, называется добрым молодцем и просит себе в жены княжескую дочь. Но княжна молодая догадывается, что это женщина и просит: "Испытай его, батюшка!" Говорит тогда князь: "Не угодно ли тебе сходить в баньку - попариться?" Отвечает тот: "Не худо бы!"

Только собрался князь в баню, а гость уже выходит: "С легким паром!" Раздосадовался князь и говорит ему на другой день: "Неугодно ли после баньки отдохнуть?" Отвечает Василий: "Не худо бы!" В спаленке он головой ложиться, где ногам быть, а ногами ложиться на подушечку. Тут вошел князь, посмотрел: есть широкие плечи богатырские! А на третий день говорит ему князь: "Не угодно ли с моими дворянами потешиться. Сходить на широкий двор, в колечко золоченое стрелять".

Дворяне стреляли не попали, Василий Микулович стрелял - попал. И с боярами потешился: взял одного одной рукой, другого другой, а третьего посередочке и всех лбами свел, за раз он наземь троих положил.

Испугался князь и отдал за него дочь. Настал день свадьбы, но не весел сидит жених. Говорит: "Грустно у тебя князь, музыканты играют - что собаки воют!" Говорит князь: "Так нет других!" Изумился жених: "Как нет, а слыхал я, что у тебя во погребах томится Ставр - именитый гусляр! Выпусти его, сделай милость!"

Вышел тут Ставр, так и разоблачилась Василиса . Удивился Ставр: "А где же твои косы шелковые?" Василиса ему: "А косами я тебя из погреба высвободила!" Тут стыдно стало князю и отпустил он их с миром. И ушли они, и зажили счастливо