Образ царевны в этой сказке Пушкина - это образ русской красавицы, в котором поэт соединил и внешнюю красоту (белолица и черноброва) и внутреннюю (нраву кроткого она).
Молодая царевна выступает в сказке как жертва козней зловредной мачехи, которая решает погубить ее, из ревности к красоте.
Но кто может обидеть столь кроткое и красивое создание? Чернавка отпускает царевну в лесу и та находит терем, в котором как оказалось жили семь богатырей.
Незваной царевна входит в терем и испытывая понятное смущение все-таки решает остаться, поняв, что там могут жить только добрые люди. Она показывает, что не гнушается никакой работы, что она не белоручка,хоть и царская дочь. Царевна прибирается в тереме, топит печь, а не имея навыков в этом деле растопить печь не так просто как кажется.
Когда приходят богатыри царевна смущена - она не ожидала, что в тереме живут одни мужчины и к тому же красавцы. Но царевна верна своему жениху и отказывает богатырям, когда те хотели узнать, не по нраву ли кто из них прекрасной гостье.
Царевна добра и всем готова оказать даже ведьме-старушке, хотя она конечно не знала о том, что гостья ее же мачеха.
И столь сильным оказывается любовь царевны, что стоило Елисею разбить гроб, как она оживает, потому что настоящую любовь убить невозможно
Оповідання "Хамелеон" було вперше надруковано в журналі "Осколки" 1884 року. Як у багатьох інших оповіданнях цього часу ("Товстий і тонкий", "Смерть чиновника", "Маска"), Чехов викриває в ньому самодурство представників влади і рабську свідомість людей.
В одному епізоді Чехов відтворив типові явища дійсності — "хамелеонство". Це передано вже в назві оповідання. Як ящірка-хамелеон змінює своє забарвлення в залежності від обставин, так і городовий Очумєлов змінює своє поводження в залежності від того, з ким має справу: догідливий стосовно сильного і деспотичний стосовно слабкого.
Комічну основу оповідання складає невідповідність: незначність важливого для героїв питання (кому належить собака) і серйозний, пристрасний тон обговорення цієї несерйозної "проблеми".
Комічний ефект підсилюється самою побудовою центрального епізоду: це ланцюг "перетворень" Очумєлова. Причому "хамелеоном" виявляється не тільки представник влади, але й потерпілий Хрюкін, і обивательська юрба.
Шість разів городовий Очумєлов змінює свою позицію: то він приймає вигляд людини "можновладця", розмовляє суворо, велично "ворушачи бровами", глибокодумно "обмірковуючи становище", і приймає суворе рішення: покарати хазяїна "бездоглядної" собаки, а самого пса знищити. Очумєлов уже передчуває задоволення "накласти штраф" на хазяїна собаки, як раптово в юрбі хтось висловлює припущення, що собака належить генералу. Очумєлов відразу приймає інше "забарвлення". Він бере під захист собаку, і винуватцем виявляється Хрюкін: "Ты ведь известный народ! Знаю вас, чертей... Не рассуждать!"
