Мне нужно очень срочьно если вам не трудно то мне

Поль Верлен народився в місті Мец у сім’ї військового інженера. Дев’ять років він навчався у школі Ландрі, яку закінчив із дипломом бакалавра словесності. У Парижі, куди родина переїхала після відставки батька, юнак записався до університету на юридичний факультет. Але облишив навчання, адже професія адвоката його не цікавила. У 1864 році він вступив на службу до страхового товариства, потім до мерії та до міської ратуші.

Ще в 14 років виявилася його літературна обдарованість. У 1863 році було надруковано його перший вірш. Незабаром Верлен приєднується до парнасців.

2. Виступи учнів із повідомленням про літературну группу французьких поетів «Парнас»

3. Слово вчителя

Виходять перші збірки поета — «Сатурнічні вірші» та «Галантні святкування» (або «Вишукані свята»), на яких позначився вплив ще одного літературного вчителя Верлена — Ш. Бодлера.

Верлен одружується з Матильдою Моте, підтримує Паризьку комуну. Побоюючись переслідувань, виїжджає з Парижа. У цей час знайомиться з юним поетом Артюром Рембо. Упродовж двох років вони мандрують країнами Європи. Посварившись з Артюром, Верлен вистрілив із пістолета й поранив його. За що отримав два роки ув’язнення. У в’язниці Верлен намагався переосмислити своє життя, очиститися, повернутися до Бога. Але надто сильними

були його негативні пристрасті, щоб утриматися від морального падіння.

Як не дивно, але саме на цей час припадають найвизначніші поетичні досягнення — виходять друком збірки «Романси без слів», «Мудрість», «Давно і нещодавно», серія статей «Прокляті поети» та ін.

Із середини 1880-х років поета переслідують хвороби. Але він створює чимало нових поетичних збірок — «Кохання», «Паралельно», «Присвяти» та ін., автобіографічну прозу, п’єси. Кілька разів він подорожує до Нідерландів та Бельгії з програмою публічних виступів.

У 1896 році поета не стало.

На початку свого творчого шляху поет захоплювався «парнасцями», які пропагували «мистецтво для мистецтва», культ краси та витончену складність вірша. Але поволі вибудовувалася власна, самобутня творча манера. За словами літературознавця Д. Нали-вайка, вона є «…яскравим втіленням поетичного синтезу імпресіонізму та символізму». З одного боку, Верлен прагне виразити миттєві враження, відтворити у нюансах та напівтонах швидкоплинне почуття (імпресіонізм), а з іншого — надає цьому враженню символічних, узагальнених значень, вибудовує систему «відповідностей» між зовнішнім і внутрішнім світами (символізм).

4. Виразне читання поезії П. Верлена «Поетичне мистецтво»

5. Обмін враженнями, евристична бесіда

♦ Яку найпершу вимогу ставить автор до поетичного слова?

♦ Як ставиться автор до чітких, ясних барв, що пропонує?

♦ Що говорить поет про порушення проблем сьогодення, наскільки вони, на його думку, сумісні з поезією?

♦ Як автор ставиться до прийомів риторики, рим, із чим їх порівнює? Знайдіть це у тексті.

♦ Який зміст вкладає, на вашу думку, поет у слово «література»?

♦ Випишіть із вірша поняття, що протиставляються, прокоментуйте їх.

6. Слово вчителя

Вірш П. Верлена «Поетичне мистецтво» став поетичним маніфестом символізму. Написаний 1874 року, а надрукований 1882. «Найперше — музика у слові» — такою є головна теза поета. Поняття музикальності він трактує досить широко. Це подолання

в поезії всього, що заважає ліричному самовираженню: законів логіки, звичайних форм віршування, точності змісту. Поет, за Верленом,— медіум, яким керує інтуїція, а не логіка.

У цьому ж році (1874), крім «Поетичного мистецтва», вийшла збірка П. Верлена «Романси без слів», що складається з трьох розділів: «Забуті арієти», «Бельгійські пейзажі» та «Акварелі».

Серед дев’яти «забутих арієт» (арієта — невелика арія, проста за викладом і пісенним характером мелодія) найвідомішою є поезія «Так тихо серце плаче» (переклад М. Рильського).

7. Виразне читання поезії П. Верлена «Так тихо серце плаче»

8. Обмін враженнями, евристична бесіда

♦ Який настрій навіює ця поезія?

♦ Про що цей вірш — про природу чи стан людської душі?

♦ Які принципи автора, проголошені в «поетичному мистецтві», відбилися у творі?

9. Слово вчителя

За удаваною простотою вірша простежується велика майстерність автора, його новаторство, відкриття «поезії душі». Верлен використовує все багатство фонетики французької мови, що викликає труднощі у перекладачів. Поет широко використовує алі-

терацію (повторення одних і тих же приголосних), асонанс (повторення однакових голосних), гру однокорінних слів, тавтологічні рими-повтори. Складна система римування поєднується з простим розмовним синтаксисом: речення короткі, часто неповні, це вигуки

та скарги: «О хлюпотіння зливи по крівлях, по землі!», «З відчаю хоч кричи! Печалюсь без причин» (тут і далі переклад М. Лукаша). Гнучкості реченням додає і такий прийом, як перенесення рядка:

«Любов й зненавиди нема, а дітись ніде!»

У вірші всього шістнадцять рядків, а розкривають поезію цілої душі.

М. Булгаков. Собачье сердце К. Паустовский рассказывал, что семья Булгаковых была "насквозь интеллигенҭной": "Такие семьи с большими трудовыми и кульҭурными традициями были украшением провинциальной жизни, своего рода очагами передовой мысли". Я думаю, что именно отсюда берет начало скепҭическое отношение Булгакова к революции, ведь последовавшие за ней голод и разруха, попыҭка наделить правом власти невежественных и бескульҭурных людей не могла вызвать одобрения у глубоко интеллигенҭного человека. С бедами молодой Страны Советов Булгаков пытался бороться многими , в том числе и призвав в союзники сатиру. Написанная в 1925 г. повесть "Собачье сердце" яркий тому пример. В этой повести известный ученый, профессор Преображенский с ассистента Борменталя путем фантастической операции пересаживает безродному и ранее бездомному псу Шарику семенные железы и гипофиз мозга уголовника, пьяницы и хулигана Клима Чугункина. Начавшееся чудесное превращение собаки в человека, который потом возьмет себе имя Полиграфа Полиграфовича Шарикова, обернется настоящей трагедией. "Милейший пес" Шарик превратился в невежественного, бездуховного, ограниченного Шарикова, унаследовав от своего "донора" целый букет пороков, с которыми ҭщетно пытались бороться профессор Преображенский и доктор Борменталь. Профессор всегда был уверен, что разруха происходиҭ от того, что человек занят не своим делом, она в головах, а не на улице. "Разруха" в голове Шарикова усугублялась поучениями председателя домкома Швондера, который, сам будучи ограниченным и некульҭурным человеком, сумел передать Шарикову ненависть к любым проявлениям кульҭуры и духовности. Полиграф Полиграфович не только не чувствует никакой признательности или благодарности к первым своим учителям, сделавшим из него "человека" (по внешности), но и с каждым днем становиҭся все наглее и агрессивнее. В своей повести М. Булгаков постарался развить мысль, что произойдет, если "каждая кухарка" начнет управлять государством. Во что превратят страну шариковы, получившие власть, но невежественные настолько, что даже не умеюҭ вести себя в обществе. Они стануҭ главными источниками разрухи. Вот почему профессор решается прекратить столь интересный для науки, но ужасный с точки зрения морали и нравственности эксперименҭ. Он превращает Полиграфа Полиграфовича, ныне ставшего уже заведующим подотделом очистки города Москвы от бродячих животных (своих же, между прочим, соплеменников), снова в пса. Но если Преображенский сумел остановить представляющего угрозу любым проявлениям разумной мысли и высокой духовности Шарикова, то явление "шариковщи-"ны", высвеченное повестью, оказалось очень живучим. Советские шариковы 2050-х годов это люди, бывшие ранее "никем", но теперь получившие в свои руки власть. Сколько безвинно пострадавших на их совести за все эҭи годы? Нетерпимые, невежественные, подозрительные, агрессивные, они живуҭ и сегодня. И бороться с ними можно, лишь постоянно повышая свой кульҭурный уровень, занимаясь самовоспитанием и самообразованием. Ведь давно известно: изменяя себя, мы изменяем мир.