написать сочинение И ПРОЧИТАЙТЕ СНАЧАЛА ЗАДАНИЕ

1799, 26 мая (6 июня) - А. С. Пушкин родился в Москве в семье офицера Гвардии Сергея Львовича Пушкина и внучки Ганнибала А. П., сына эфиопского князя, попавшего в Россию ок. 1706 г. (Арап Петра Великого), Надежды Осиповны Ганнибал. 
1811, 19 октября - открытие Царскосельского лицея, в состав учеников которого принят Пушкин. 
1811-1817- А. С. Пушкин учился в Царскосельском лицее. Дружба с будущими декабристами. Участие в борьбе кружка Арзамас против Любителей русского слова. 
1814 - А. С. Пушкин - опубликовано первое стихотворение (К другу стихотворцу в Вестнике Европы, № 13). По окончании лицея зачислен в коллегию иностранных дел. Общение с русским философом П. Я. Чаадаевым. 
1815, 8 января - Пушкин читает на экзамене в присутствии Державина Воспоминания в Царском Селе. 
1817, 9 июня - окончание Лицея. 
1818 - Пушкин становится членом кружка Зеленая лампа (литературный филиал тайного общества Союз благоденствия). Идеи декабризма отражены в творчестве. 
1824, 31 июля - высланный из Одессы Пушкин выезжает в село Михайловское. 
1825 - четвертая глава Евгения Онегина (закончена в 
1826 году), Борис Годунов, Сцена из Фауста. 
1826, 24 июля - до Пушкина доходит сообщение о казни декабристов. 
1827, 27 января - допрос Пушкина московским обер-полицеймейстером о стихотворении Андрей Шенье. 
1827, 28 июля - смерть Арины Родионовны. 
1828 - Пушкин создает историческую поэму Полтава. Впечатления от поездки в Закавказье нашли свое отражение в Путешествии в Арзрум . 
1829 - сватовство Пушкина к Н. Н. Гончаровой. 
1830 - сотрудничество в Литературной газете Дельвига. 
1831, 14 января - смерть А. А. Дельвига. 
1833, 30 декабря - Пушкин произведен в камер-юнкеры. 
1836, 4 ноября - получение Пушкиным анонимного пасквиля. 
1837, 10 января - венчание Дантеса и Е. Н. Гончаровой. 
1837, 27 января - между четырьмя и пятью часами вечера Пушкин смертельно ранен Дантесом на дуэли. 
1837, 29 января (10 февраля) в 2 часа 45 минут пополудни поэт скончался в Петербурге. Тело Пушкина по распоряжению правительства было перевезено в Святые Горы ныне Пушкинские Горы) близ села Михайловское, где поэт похоронен у Святогорского монастыря. 
1837, 6 февраля в 7 часов утра - погребение Пушкина у стен Святогорского монастыря.

Україна, український народ, українська мова! Які величні, незрівнянні ні з чим поняття! Україна, як і українська мова, мають свою історію. Україна... В одному цьому слові бринить жмуток смутку і краси, величі і слави, країна, де найбільше люблять волю і довго не мали її, країна гарячої любові до народу, вікової боротьби за щастя, рівноправність, незалежність. Така ж доля спіткала і мову. І хоча український народ – один із великих слов’янських народів – був розтерзаний і пошматований впродовж тривалого часу між різними імперіями, позбавлений політичних прав, позбавлений права на творення рідної літератури.Зараз Україна – незалежна держава. І вона, звісно повинна мати свою мову, повинна відродити її з розумом, повагою, відродити культуру, не поспіхом та указами, а серцем і бажанням людей.Мова живе, її життя. Її власна історія міститься в постійній її зміні: щезають старі звуки, появляються нові й вони міняються, як і форми слів, синтактичні звороти, значення слів. Увесь духовний і матеріальний поступ людства будується на мові, історія якої тісно пов’язана з політичною долею того народу, котрий нею говорить.Мова – це найкращий засіб взаємних зносин окремих осіб між собою, засіб їх духовного об’єднання і взаємного впливу. Без мови нема народності, рідна мова найкраще відбиває в собі думки й почуття окремої людини, суспільності всього народу. В мові, її історії, розвитку й виробленні відбилися перші ознаки проявів самостійного духовного життя в майбутньому окремого народу. Найголовніші індивідуальні ознаки народу – це його мова, література, мистецтво, пісні, усна творчість.Мова – це характер народу. В ній відбито його національні звичаї, побут нахили. Мова – це ще й історія народу. Від найдавніших часів наші предки залишили в мові свої глибокі сліди. У мові відбивається і пам’ять народу, бо майбутнє виростає з минулого. Нашому поколінню треба плекати кожне слово рідної мови, передане нам у спадок від наших пращурів. Нам треба вивчати, розвивати, берегти свою мову, бо без неї народ перестає бути самостійним, незалежним і багатим. Ми не маємо права забувати, що за любов до української мови, до рідного народу багато письменників часто платили власним життям. В своїх віршах, творах вони описували обурення і гноблення до рідного слова:Коли забув ти рідну мову,Яка б та мова не була –Ти втратив корінь і основу,Ти обчухрав себе дотла.(Дмитро Білоус)Розуміння ролі мови в житті народу визначає естетичне кредо Лесі Українки, М.Коцюбинського, А. Малишка. А ще П. Тичина та М.Рильський щедро висівали добрі зерна свого поетичного слова на ниву української літературної мови; зерна проросли, збагатили, сповили мову новими висловами. Людина може володіти кількома мовами, залежно від її здібностей, нахилів і прагнень, але найкраще, найдосконаліше вона має володіти, звичайно, рідною мовою. І це не тільки й тому, що рідна мова, - це невід’ємна частка Батьківщини, голос народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші, найніжніші струни людської душі.Мова – це золотий запас душі народу, з якого виростаємо, яким живемо, завдяки якому маємо право милуватися рідним краєвидом. Мова – найкращий цвіт, що ніколи не в’яне, а вічно живе, розвивається і процвітає.