Прочитайте приведенный ниже текст, выделите в нем не менее трех смысловых частей и озаглавьте их. Одни полагают, что люди - это овцы, другие считают их хищными волками. Обе стороны могут привести аргументы в пользу своей точки зрения. Тот, кто считает людей овцами, может указать хотя бы на то, что они с легкостью выполняют приказы других людей, даже в ущерб себе...
Великие инквизиторы и диктаторы основывали свои системы власти как раз на утверждении, что люди - это овцы...
Однако если большинство людей - овцы, то почему они ведут жизнь, которая этому полностью противоречит? История человечества написана кровью. Это история никогда не прекращающегося насилия, поскольку люди почти всегда подчиняли себе подобных с силы... Разве мы не сталкиваемся повсюду с бесчеловечностью человека - в случае безжалостного ведения войны, в случае убийства и насилия, в случае беззастенчивой эксплуатации слабых более сильными?
...Может быть, ответ прост и заключается в том, что меньшинство волков живет бок о бок с большинством овец? Волки хотят убивать, овцы хотят делать то, что им приказывают... А может, речь вообще не должна идти об альтернативе? Может быть, человек - это одновременно и волк, и овца или он ни волк, ни овца?
...Вопрос о том, является ли человек волком или овцой, - это лишь заостренная формулировка вопроса... является ли человек по существу злым и порочным, или он добр по своей сути и к самосовершенствованию.

Онегин понимает, что Татьяна может быть оскорблена его признанием, ведь она теперь замужняя женщина. Татьяна может презирать его, или объяснение может подать ей повод к «злобному веселью». Но он решается написать письмо Татьяне, теперь уже светской даме, княгине. И в этом проявляется его смелость, решительность и надежда.

Онегин искренне признаётся, почему не ответил при первой встрече на чувство девушки, раскаивается в своём эгоизме:
Свою постылую свободу
Я потерять не захотел.
Ещё одно нас разлучило …
Несчастной жертвой Ленский пал …
я думал, вольность и покой
Замена счастью. Боже мой!
Как я ошибся, как наказан.

Онегин искренне пишет о своих душевных страданиях («мучаюсь», «как ужасно томиться жаждою любви», «излить мольбы, признанья»), Онегин и раньше заметил в Татьяне «искру нежности», а теперь ему кажется, что он осознаёт душой всё её совершенство, при этом надеется на ответное чувство замужней женщины.

Онєгін став перероджуватися під впливом своєї любові до Тетяни, до "нової" Тетяні. Героям судилося зустрітися ще раз, після драматичних подій в селі. Зустріч була рішучою насамперед для Онєгіна, для його уявлень про життя, іншу людину, про жінку, любові, собі самому. Він випадково зустрічається з Тетяною на балу і без пам'яті закохується в неї. Раптово з особливою гостротою молода людина відчуває, що вся попередня життя було їм витрачена, і важливим тут стає те, що це не холодний висновок, але тяжкий для нього переживання і усвідомлення. Ще більш тяжким воно стає, коли Тетяна своєю відмовою перекреслює всі його надії на можливість здобуття щастя. Цей момент стає справжнім прозрінням для героя безглуздості його минулого, сумнівності відкривається перед ним майбутнього, коли все краще в собі він встиг розтратити. Найболючішими стають слова Тетяни про те, що "щастя було так можливо". Вона пішла. Варто Євген, Начебто громом уражений.  В яку бурю відчуттів Тепер він серцем занурений.   У листі Онєгіна до Тетяни в ньому вже немає іронії, немає світської поміркованості, світської маски. Онєгін раптово усвідомлює всі ті можливості, які він упустив або не побачив, що не зміг або не захотів втілити в життя. Єдиним винуватцем в тому, що не склалася його власна життя, в тому, що не склалася щасливо життя Тетяни, виявляється він сам, оскільки саме він повністю і цілком несе відповідальність за підсумки всіх минулих десятиліть його життя. Сталося прозріння героя. Але саме на цьому Пушкін обриває свій роман. Від повної порожнечі Онєгін приходить до усвідомлення помилковості всієї його попередньої життя, яку, як виявляється, насправді він зовсім не знає. І він знову на початку шляху. Образ героя не завершений, як не завершений жодна жива людина. Читач не знає, як складеться доля Онєгіна, до яких наслідків призведе його пережите потрясіння, чи залишиться він холодним і байдужим або ж, нарешті, знайде себе.