Тема дружби та кохання, їх співвідношення і впливу на долю як одної людини, так і людства в цілому не переставала цікавити письменників протягом усього розвитку художньої літератури як мистецтва. По-новому цю проблему освітлено в XX столітті, в епоху катастроф, політичної нестабільності, коли починає формуватись нове відношення до загальнолюдських цінностей. Письменники XX століття часто зображають дружбу та кохання як останню моральну категорію, що лишилась у зруйнованому світі.
В романах письменників «загубленого покоління» (до них належать і Ремарк, і Хемінгуей) ці поняття є тим необхідним началом, яке допомагає герою залишитися живим. «Загублене покоління» — це покоління, що пережило першу світову війну і лишилось духовно спустошеним. Ці люди відмовляються від будь яких ідеологічних догм і шукають зміст свого існування в простих людських відносинах.
Почуття ліктя товариша, що майже злилося з інстинктом самозбереження, проводить крізь війну душевно самотніх героїв роману Ремарка «На західному фронті без змін»; воно ж визначає відносини героїв роману
«Три товариші».
Герой Хемінгуея у романі «Прощавай, зброє» відрікся від військової служби, від того, що звичайно називають моральним обов’язком людини, відрікся заради відносин з коханою, і його позиція видається переконливою.
Людина XX століття постійно стоїть перед очікуванням кінця світу, перед очікуванням власної смерті або смерті коханої істоти. Кетрін, героїня роману «Прощавай, зброє», помирає, як і Пат в романі Ремарка «Три товариші». Герой же втрачає почуття сенсу власного існування. В фіналі обох творів герой дивиться на мертве тіло, яке вже перестало бути тілом коханої жінки. В роман вплітаються підсвідомі роздуми автора про походження кохання, про його духовну сутність.
Одна з основних особливостей літератури XX століття в її нерозривному зв’язку з явищами суспільного життя. Роздуми про дружбу і кохання проходять на фоні соціально-політичних катаклізмів і, по суті, невіддільні від роздумів про долю людства в XX столітті.
У творчості Франсуази Саган тема дружби і кохання звичайно залишається у рамках приватного життя людини. Письменниця часто зображає життя паризької богеми, до якої належить більшість її героїв.
Ф.Саган написала свій перший роман у 1953 році, і він тоді був сприйнятий як повне моральне падіння.
У художньому світі Саган немає місця міцній і по-справжньому сильній людській прихильності: це почуття повинно загинути, ледве народившись. На зміну йому приходить інше — почуття розчарування і суму.
Жиль Лантьє губить єдине і справжнє кохання у своєму житті, піддавшись хибному почуттю власної гідності і бажанню бути незалежним. Герої Ф. Саган відмовляються від відповідальності, і це призводить до катастрофи.
У романах Хемінгуея і Ремарка кохання отримує поразку під тиском тої сили, яка змітає людські долі і ламає людські відносини. У творах Франсуази Саган людина сама стає тою силою, яка руйнує відносини і рве зв’язки. Ці дві художні традиції дуже повно характеризують особливості сучасного підходу до теми дружби та кохання, ілюструють два напрями у вивченні області почуттів.
https://ukrtvory.ru/rozdumi-pro-druzhbu-ta-koxannya-v-zarubizhnij-literaturi-xx-stolittya.html
Ігор Миронович Калинець на родився 9 липня 1939 року в місті Ходорові на Львівщині в сім’ї службовця. У 1956 р. закінчив середню школу й вступив до Львівського університету імені Івана Франка. 1962 року, закінчивши українське відділення філологічного факультету, почав працювати в обласному архіві: спочатку архіваріусом, а згодом – старшим науковим співробітником.
У 1992 році отримав премію імені Василя Стуса, а за книжку вибраних поезій «Тринадцять аналогій»
Ігор Калинець є почесним членом Міжнародного ПЕН-клубу, лауреатом літературної премії імені Івана Франка
В ув’язненні поет працював токарем і кочегаром. На волю вийшов 1981 року. А реабілітували Ігоря Калинця, як і багатьох, лише 1990-го… Після повернення із заслання був редактором журналу львівського обласного відділу Фонду культури.
Больше не знаю
