sasha11225
03.07.2022 13:11

Составьте 8 предложений на тему: «Мое путешествие на Северный полюс», используя прилагательные

Нажмите на рекламу ниже и сразу увидите ответ
Популярные вопросы:
Ответ:
pika4y2
18.12.2020 06:49

Твір-міркування на тему «Листопад — ворота зими»

Листопад — ворота зимиЄ таке прислів’я: листопад — ворота зими. У народі цей місяць називають також падолист або напівзимник, адже саме він має з’єднати глибоку осінь з ранньою зимою. Це період, коли всі роботи закінчені, можна і дух перевести, відпочити. Листопад на Русі завжди був ситим місяцем, в будинку було багато їжі. Велику частину часу проводили в теплі, у печі. Наші предки вишивали, чинили зимовий одяг, займалися іншими хатніми справами.

Закінчується осінь, але ні-ні та й піднесе сюрприз — видасть такий погожий листопадовий день, що ошукані квіти й мошки боязко вилазять на світло: невже весна? Але, прийшовши в себе, листопад тут же починає проливати холодні сльози, а то і зовсім посипає сніжком, ховаючи сірість і убогість фарб під біле покривало. Робота у нього така — землю до зими готувати, грудень зустрічати.

Обличчя листопада ніби ластовинням вкрите. Він і пістрявий від листяного килима, і чорний, де земля гола. Як випаде сніг, але відлига перейде в наступ, він смугастий, зебровий. А коли, нарешті, зима осінь потіснить, сніг випаде — він білий.

Листопад — місяць, у якого напоготові й віз, і сани. Тому й кажуть: «Листопад — вересню онук, жовтню — син, а зимі — рідний брат». У цей час йде боротьба осені з зимою, тому холоднеча зі снігом часто перемежовується з періодами відносного тепла. Через нестійкий характер листопад часто порівнюють з березнем, адже обидва місяці відмежовують зиму від літа — березень за в гості весну, а листопад зачиняє ворота осені. Залишається зовсім трохи до зими.

Під цю пору з дерев опадає останнє листя, й ліс стає незатишним, непривітним. «У листопаді голо в саду», – говорить народна мудрість. Вже не так голосно співають пташки. Жива природа біологічно налаштовується на зимовий спочинок.  

Дні стають ще коротше, а ночі — довгими-довжелезними та найтемнішими. Сіре небо плаче дрібним дощиком, дме холодний вітер. Смутна пора! Чекаємо зимових холодів…

0,0(0 оценок)
Ответ:
CbIP0K
23.09.2021 02:02
Иван Иваныч Лапкин, молодой человек приятной наружности, и Анна Семеновна Замблицкая, молодая девушка со вздернутым носиком, спустились вниз по крутому берегу и уселись на скамеечке. Скамеечка стояла у самой воды, между густыми кустами молодого ивняка. Чудное местечко! Сели вы тут, и вы скрыты от мира — видят вас одни только рыбы да пауки-плауны, молнией бегающие по воде. Молодые люди были вооружены удочками, сачками, банками с червями и прочими рыболовными принадлежностями. Усевшись, они тотчас же принялись за рыбную ловлю.— Я рад, что мы наконец одни, — начал Лапкин, оглядываясь. — Я должен сказать вам многое, Анна Семеновна... Очень многое... Когда я увидел вас в первый раз... У вас клюет... Я понял тогда, для чего я живу, понял, где мой кумир, которому я должен посвятить свою честную, трудовую жизнь... Это, должно быть, большая клюет... Увидя вас, я полюбил впервые, полюбил страстно! Подождите дергать... пусть лучше клюнет... Скажите мне, моя дорогая, заклинаю вас, могу ли я рассчитывать — не на взаимность, нет! — этого я не сто́ю, я не смею даже помыслить об этом, — могу ли я рассчитывать на... Тащите!Анна Семеновна подняла вверх руку с удилищем, рванула и вскрикнула. В воздухе блеснула серебристо-зеленая рыбка.— Боже мой, окунь! Ай, ах... Скорей! Сорвался!Окунь сорвался с крючка, запрыгал по травке к родной стихии и... бултых в воду!В погоне за рыбой Лапкин, вместо рыбы, как-то нечаянно схватил руку Анны Семеновны, нечаянно прижал ее к губам... Та отдернула, но уже было поздно: уста нечаянно слились в поцелуй. Это вышло как-то нечаянно. За поцелуем следовал другой поцелуй, затем клятвы, уверения... Счастливые минуты! Впрочем, в этой земной жизни нет ничего абсолютно счастливого. Счастливое обыкновенно носит отраву в себе самом или же отравляется чем-нибудь извне. Так и на этот раз. Когда молодые люди целовались, вдруг послышался смех. Они взглянули на реку и обомлели: в воде по пояс стоял голый мальчик. Это был Коля, гимназист, брат Анны Семеновны. Он стоял в воде, глядел на молодых людей и ехидно улыбался.— А-а-а... вы целуетесь? — сказал он. — Хорошо же! Я скажу мамаше.— Надеюсь, что вы, как честный человек... — забормотал Лапкин, краснея. — Подсматривать подло, а пересказывать низко, гнусно и мерзко... Полагаю, что вы, как честный и благородный человек...— Дайте рубль, тогда не скажу! — сказал благородный человек. — А то скажу.Лапкин вынул из кармана рубль и подал его Коле. Тот сжал рубль в мокром кулаке, свистнул и поплыл. И молодые люди на этот раз уже больше не целовались.На другой день Лапкин привез Коле из города краски и мячик, а сестра подарила ему все свои коробочки из-под пилюль. Потом пришлось подарить и запонки с собачьими мордочками. Злому мальчику, очевидно, всё это очень нравилось, и, чтобы получить еще больше, он стал наблюдать. Куда Лапкин с Анной Семеновной, туда и он. Ни на минуту не оставлял их одних.— Подлец! — скрежетал зубами Лапкин. — Как мал, и какой уже большой подлец! Что же из него дальше будет?!Весь июнь Коля не давал житья бедным влюбленным. Он грозил доносом, наблюдал и требовал подарков; и ему всё было мало, и в конце концов он стал поговаривать о карманных часах. И что же? Пришлось пообещать часы.Как-то раз за обедом, когда подали вафли, он вдруг захохотал, подмигнул одним глазом и спросил у Лапкина:— Сказать? А?Лапкин страшно покраснел и зажевал вместо вафли салфетку. Анна Семеновна вскочила из-за стола и убежала в другую комнату.И в таком положении молодые люди находились до конца августа, до того самого дня, когда, наконец, Лапкин сделал Анне Семеновне предложение. О, какой это был счастливый день! Поговоривши с родителями невесты и получив согласие, Лапкин прежде всего побежал в сад и принялся искать Колю. Найдя его, он чуть не зарыдал от восторга и схватил злого мальчика за ухо. Подбежала Анна Семеновна, тоже искавшая Колю, и схватила за другое ухо. И нужно было видеть, какое наслаждение было написано на лицах у влюбленных, когда Коля плакал и умолял их:— Миленькие, славненькие, голубчики, не буду! Ай, ай, простите!И потом оба они сознавались, что за всё время, пока были влюблены друг в друга, они ни разу не испытывали такого счастья, такого захватывающего блаженства, как в те минуты, когда драли злого мальчика за уши.
0,0(0 оценок)
Полный доступ
Позволит учиться лучше и быстрее. Неограниченный доступ к базе и ответам от экспертов и ai-bota Оформи подписку
logo
Начни делиться знаниями
Вход Регистрация
Что ты хочешь узнать?
Спроси ai-бота