кратко проект шаг 1 Определи если образ предателя в отрывке шаг 2 Выпиши слова и выражения обороты характеризующие этого человека разделяющий или ты точку зрения автора данной проблемы какие слова подобрала Ты для этого описания шаг 3 Выпиши средства выразительности при которых создан образ предателя шаг 4 форме ответ в виде кластера​

У творах видатного французького комедіографа Мольєра відбилися проблеми й естетичні пошуки його часу, а його доля відобразила становище письменника в суспільному житті Франції XVII століття.

В історію світової літератури Мольєр увійшов як засновник "високої комедії". Незважаючи на класицистичні правила, дотримання яких було обов'язковим для драматургів його часу, Мольєр, створив художньо досконалі комедії з напруженим сюжетом і цікавими характерами. В основі сюжетів його комедій лежить конфлікт, відомий класицистам,— протистояння пристрастей здоровому глузду. В основі комізму — невідповідність реальних подій тому, як вони сприймаються персонажами. Цю загальну комічну настанову Мольєр насичує історично достовірними персонажами, розкриває найбільш типові характери.

Як митець свого часу Мольєр добре розумів, чого потребує публіка, і створював п'єси, які користувалися неабиякою популярністю. Але талант його полягає в тому, що, розважаючи глядача, він його виховує, навертає до моральних цінностей. Імена багатьох його персонажів стали загальними й означають людину, якій притаманні ті чи інші риси.

Яскравий образ створює Мольєр у комедії "Міщанин-шляхтич". Головний герой Журден має все, чого може бажати людина: сім'ю, гроші, здоров'я. Та Журдену заманулося вибитися у шляхтичі. Це стає його маніакальною ідеєю, яка завдає чимало клопоту його родині, але подобається цілій купі шарлатанів, що годуються біля нього та потішаються над ним: перукарі, шевці, "учителі" етикету. Користується примхою Журдена й аристократ Дорант. Він знає, що Журден закоханий у шляхетну Дорімену, з якою він і сам не проти побратися. Дорант приводить Дорімену в дім Журдена, де їх чекає розкішний обід. Від свого імені він дарує красуні коштовності, які передав йому для Дорімени Журден. Виникає комічна ситуація, герої говорять, не розуміючи один одного, кожен про своє: Дорімена думає, що коштовності дарував Дорант, і обурюється, коли Журден применшує їх цінність, бажаючи виглядати скромним в очах своєї обранки. Бажання стати шляхтичем позбавляє Журдена залишків здорового глузду: він не дає згоди на шлюб своєї дочки Люсіль із Клеонтом тільки тому, що той не шляхтич. Але дотепний слуга Клеонта знаходить вихід. Він переодягає свого господаря турецьким пашею, сватає за нього Люсіль, а для Журдена влаштовує "посвячення у муфтії". Комедія завершується справжнім святом веселощів. Усі герої одержують те, до чого прагнули: три пари закоханих з'єднуються (Клеонт і Люсіль, Дорант і Дорімена, Ков'єль і Ніколь), а Журден стає, хоча і химерним, але шляхтичем.

Мольєра справедливо називали автором "високої комедії". "Міщаниншляхтич" — яскравий доказ цього. За смішними подіями комедії ховаються серйозні висновки, а комічні образи стають сатиричними. Поведінка Журдена, Доранта обумовлена їх становищем у суспільстві. Журден прагне стати шляхтичем, щоб довести всім і собі свою значимість. Але Мольєр показує, що людину треба цінувати такою, якою вона є, що кожен повинен робити в житті свою справу. Дорант — аристократ, але нічого, крім титулу, у нього немає: ні грошей (їх він бере у борг у Журдена), ні аристократичних, піднесених почуттів. Він використовує Журдена, щоб справити на Дорімену враження багатія. Маркіза ж дає згоду на шлюб тому, що вважає Доранта дійсно тим, за кого той себе видає. Її розчарування автор мудро виніс за межі комедії.

У комедіях Мольєра здоровий глузд перемагає, та він не є запорукою моральності людини. На прикладі негативних персонажів автор показує, що підступна, лицемірна людина може бути розумною, та перемагають завжди чесноти.

Мотив одиночества пронизывает всю лирику Лермонтова. Особенно отчетливо звучит он в романе “Герой нашего времени”. Образ Печорина — это одиночество и лирическое, и гражданское, и вселенское. Печорин, как очень незаурядный человек, был неудовлетворен своим довольно унылым существованием на фоне, как ему казалось, не менее унылого существования всего общества. Спокойная и размеренная жизнь, заданность житейских ситуаций — все это давило на его неуемную, жаждущую действий душу, на его стремление к новым, более высоким отношениям между людьми в любви, в дружбе, в гражданском долге. В результате этих мечтаний Печорин сам начал создавать на своем жизненном пути препятствия, с тем чтобы их преодолевать. Такие игры с жизнью иногда могли оказаться для него роковыми. Но это его не останавливало. В воздухе того времени уже витала проблема “лишнего человека”, и лучшие умы пытались найти ответы на вопросы: “Как надо жить?” и “Для чего мне жить?”. Печорин принадлежит одновременно и к типу “лишних людей”, и к тем, кто делает попытки как-то разрешить эту проблему.

Печорин помечен демоном одиночества, и это проявляется во всем. В своей жизни он любил только одну женщину — Веру. Любовь к ней принесла ему много страданий. Он страдал даже от того, что осознавал, что и Вера несчастна в любви к нему. Когда чувства постепенно стали угасать, демон одиночества вновь напомнил о себе и Печорин стал пытаться воскресить навсегда остывшие чувства и переживания. Конечно, у него ничего не вышло. Он приобрел только лишние страдания, которые постепенно иссушали его душу.
Но как ни странно, образ Печорина все же вызывает симпатию у читателя. Наверное, потому, что в герое романа еще не совсем умерли благородство и жалость. Печорин после очередного трагического витка в своей судьбе отправляется путешествовать, пытаясь снова найти ответы на мучащие его вопросы. Может быть, он решился на это в надежде реализовать свои благородные начала. Но на самом деле, как мне кажется, он лишь продолжал убегать от своего одиночества, с каждым новым шагом по жизни приближаясь к собственной трагедии.